Манул став зіркою інтернету завдяки своїй виразній мордочці та густій шерсті, тож не дивно, що багатьом хотілося б бачити такого кота вдома. Однак перетворити цього дикого хижака на лагідну домашню породу не вдається ні через його характер, ні через генетику.
Чому манул не підходить для домашнього життя
Манули вкрай недовірливі й різко негативно ставляться до людей. Вони не терплять тісного контакту, не люблять, коли їх беруть на руки чи гладять, і не відповідають взаємністю на турботу та ласку.
Навіть у зоопарках, де тварину роками годують і доглядають, манул максимум звикає до людини, але не прив’язується. Доторкнутися до нього може лише досвідчений працівник, і то на дуже короткий час — вираз морди такого кота промовисто показує, що він просто терпить.
Історії про те, як хтось «підібрав манула, виростив його як домашнього кота, а той потім урятував господаря від грабіжників», — не більше ніж популярні інтернет-байки з безліччю варіацій. У реальності навіть вирощене з малечку манулятко, як тільки дорослішає, знову поводиться як дикий хижак.
У природі до манула майже неможливо підійти. Маленькі кошенята ще дозволяють себе торкатися, але з віком починають активно захищатися, випускаючи кігті у відповідь на будь-яку простягнуту руку. Дорослі особини настільки агресивні, що навіть товсті брезентові рукавиці не гарантують безпеки.
Попри вагу всього 2,5–5 кг (як у середньої домашньої кішки), манул небезпечний під час раптових зустрічей. Його основний захист — маскування: він завмирає, зливаючись із ландшафтом, або ховається в ущелинах, адже бігає повільно. Але якщо загнати тварину в кут і позбавити шляху до відступу, манул атакує, використовуючи всі кігті, аби прорватися до втечі.
Чому не створили «домашню породу» від манула
Якби існував реальний спосіб одомашнити манула й перетворити його на поступливу квартирну кицю, хтось давно б скористався цим і заробив статки. Попит на такого кота був би величезний: навіть люди, байдужі до звичайних муркотунів, не можуть відірвати погляду від його харизматичної зовнішності.
При цьому є приклади, коли дикі коти успішно дали початок новим породам. Так, кошенята очеретяного кота добре приручаються — так з’явилася порода чаузі. Сервала схрестили з домашньою кішкою й отримали саванну. Бенгальська кішка — результат схрещування з дикою азійською леопардовою кицею.
Логічне запитання: якщо вдалося з іншими видами, чому б не схрестити манула зі звичайною домашньою кішкою, щоб отримати хоча б напівманула з більш м’яким характером? У мережі навіть гуляють розповіді, нібито такі гібриди вже існують.
Насправді гібридів манула й домашньої кішки не існує. Їх немає, не було і, за нинішніми знаннями, бути не може. Якби це було реально, інтернет давно б вибухнув від фотографій таких кошенят, а розплідники масово пропонували б їх у продаж.
Генетична прірва між манулом і домашньою кішкою
Попри зовнішню схожість, манул і домашня кішка занадто далекі одне від одного в еволюційному плані. Їхні клітини просто не можуть поєднатися так, щоб утворити життєздатне спільне потомство — генетичний «пазл» не складається.
Еволюційні шляхи цих видів розійшлися кілька мільйонів років тому. Спільний предок манула та домашньої кішки жив приблизно 6–7 мільйонів років тому. Манул належить до еволюційної лінії так званої «леопардової кішки» (її не варто плутати з великими леопардами, з якими ця гілка розійшлася понад 10 мільйонів років тому).
При цьому «ближчий» у межах родини котячих зовсім не означає «достатньо близький для гібридизації». Манули взагалі займають особливе місце серед котячих: у них є низка унікальних рис, які чітко відрізняють їх від інших дрібних хижаків.
Те, що манул нагадує домашню кішку, — лише результат пристосування до суворих умов середовища, а не ознака спорідненості, придатної для схрещування. Якщо каракали, європейські лісові чи африканські дикі коти ще можуть давати спільне потомство з домашніми кішками, то манул залишається своєрідною еволюційною загадкою, чий генотип фактично закритий для селекції.
Отже, мрії про «домашнього манула» або хоча б напівманула поки що залишаються лише мріями. Цей дикий кіт і надалі милуватиме око здалеку — на фотографіях, у відео чи в зоопарках, але не на дивані в квартирі.
