Бультер’єр належить до тих порід, повз яких неможливо пройти байдуже: особлива форма голови й опущений кінчик носа відразу впадають в око і часто навіть лякають людей, які не знайомі з характером цих собак. На вулиці їх рідко просять дати погладити, хоча самі бультер’єри нерідко налаштовані привітно й охоче йдуть на контакт із перехожими.
Мускулистий силует, маленькі високо посаджені трикутні очі з уважним, ніби пронизливим поглядом, потужні щелепи і плавний вигин від чола до носа, що завершується виразно опущеним кінчиком, створюють враження майже «інопланетної» зовнішності. Цей «римський» профіль робить бультер’єра впізнаваним з першого погляду — серед інших порід схожих силуетів просто немає.
Насправді така яйцеподібна голова — не природна випадковість, а результат тривалої селекційної роботи. Заводчики свідомо відбирали собак з бажаними рисами морди, покоління за поколінням посилюючи риси, які робили бультер’єра максимально ефектним у рингу та миттєво впізнаваним. Після того як зовнішність породи закріпилася, опущений профіль став її «візитівкою».
Цікаво, що предки сучасних бультер’єрів виглядали зовсім інакше. Старі «буль-енд-тер’єри», яких використовували для цькування та боїв, мали більш звичні, «квадратні» голови з чітким переходом від лоба до морди. Ніякої плавної дуги й опущеного носа тоді не було — наголос робили не на декоративності, а на робочих якостях.
Після офіційної заборони собачих боїв в Англії у 1835 році акценти змінилися. У 1850–1860-х роках Джеймс Хінкс узявся сформувати з колишнього бійця «компаньйона для джентльмена» і вражаючу виставкову собаку. Саме в цей період породу спрямували в бік більш елегантного й незвичного зовнішнього вигляду.
Перший бультер’єр із повністю опущеним профілем, без помітного переходу від чола до морди, з’явився вже у XX столітті. Це був пес на прізвисько Лорд Гладиатор, що народився у 1917 році, коли бультер’єри остаточно закріпили за собою роль домашніх улюбленців і шоу-собак, а не учасників кривавих розваг.
Отже, характерна лінія від лоба до носа, де найнижча точка припадає якраз на кінчик, — це наслідок саме декоративного розведення. Така форма голови не була необхідністю з практичного погляду, а стала результатом естетичного вибору заводчиків, які прагнули надати породі унікальний вигляд і неповторний шарм.
