Питання, чи варто знімати котів із дерев, не має простої відповіді. Все залежить від конкретної тварини, її минулого досвіду, висоти, на яку вона забралася, та умов, у яких опинилася. Для одних котів спуск — звична справа, для інших — майже непосильне завдання.
У суперечках люди зазвичай розділяються на два табори. Одні впевнені: котів обов’язково потрібно знімати. Інші вважають це марною справою й запевняють, що тварина сама знайде шлях униз. Часто лунає жарт про те, що скелетів котів на деревах ніхто не бачив, на що опоненти відповідають: під деревами — бачили.
Більшість цих розбіжностей пояснюються різним досвідом спілкування з тваринами. Сільські коти, які з дитинства живуть на вулиці, зазвичай чудово знають, як спускатися з дерева. Вони багаторазово відпрацьовують це в іграх і випробуваннях, тому рухаються по стовбуру вниз майже так само впевнено, як угору.
Мати-кішка може стягнути налякане кошеня з гілки за шкірку, але спеціально вчити його лазити й спускатися вона не буде. Ця навичка з’являється в малюків завдяки постійним спробам: вони деруться вгору, ковзають вниз, хапаються кігтями, вчаться ставити лапи під правильним кутом. Усе це формує м’язову пам’ять, а в юному віці таке тренування дається легше.
При цьому анатомічно спуск для кота набагато складніший, ніж підйом. Його кігті загнуті всередину, наче гачки: вони добре тримають при русі вгору, але майже не допомагають, коли треба рухатися вниз. Тому тварині доводиться або обережно п’ятитися задом, що страшно й потребує досвіду, або стрибати. Спуститися головою донизу по гладкому стовбуру кіт фізично не може — кігті просто не зафіксують його тіло.
Якщо кошеня багато лазить у ранньому віці, воно звикає до висоти й пізніше майже не губиться в подібних ситуаціях. Проте домашні коти, які все життя прожили в квартирі, такого досвіду не мають. Інстинкт самозбереження може підштовхнути їх миттєво видертися вище — наприклад, рятуючись від собаки чи іншого подразника. А от як спускатися, інстинкт не підкаже.
За один раз навчитися безпечному спуску не вийде. Якщо кіт, який ніколи не лазив по деревах, раптом опинився високо, повернутися на землю власними силами йому часто дуже складно. А якщо він ще й із зайвою вагою, то ризик виснаження від довгого сидіння на гілці тільки зростає. Тому міські господарі не дарма турбуються: домашнім улюбленцям нерідко доводиться допомагати, іноді це справді єдиний шлях урятувати тварину.
Зазвичай коти не підіймаються надто високо, проте сильний переляк здатен змусити їх «злетіти» фактично до самої верхівки. Там гілки вже дуже тонкі, на них немає, де зручно переставити лапи, крону розгойдує вітер, а дрібні розгалуження заважають маневрувати. У такій ситуації кіт опиняється у своєрідній пастці й часто лише жалібно нявчить, кличучи на допомогу.
Надати однозначну відповідь «треба» чи «не треба» знімати кота не вийде ще й тому, що всі тварини різні. Те, що ваш Вася впевнено лазить по деревах, зовсім не означає, що сусідська Мурка вміє те саме. У кожного різний рівень тренованості, стан м’язів, кігтів і здоров’я загалом.
Відрізняються й ситуації. Навіть якщо кіт без проблем спускається з трьох–чотирьох метрів по товстому стовбуру, це не гарантує, що він так само легко злізе з великої висоти по тонкому дереву. До того ж з кожною годиною без їжі й води тварина слабшає, і шанси на самостійний спуск швидко зменшуються.
У стані паніки харчовий інстинкт може фактично «вимикатися»: переляканий кіт здатний просидіти на гілці кілька діб, зазнаючи зневоднення, і не зрушити з місця навіть заради найулюбленішого корму. Якщо тварина хвора, стара, дуже молода або поранена, можливості впоратися самій стають ще меншими. А за морозної погоди час, протягом якого кіт може залишатися на дереві без загрози для себе, скорочується до мінімуму.
Повертаючись до відомої фрази про відсутність «скелетів котів на деревах», варто уточнити: геть знесилені тварини рано чи пізно падають на землю. Іноді цьому сприяють ворони, особливо навесні та влітку, коли птахи захищають свої гнізда. Вони можуть клювати наляканого кота, а той, відбиваючись, втрачає рівновагу й зривається з гілки.
Як діяти біля дерева: допомога й типові помилки
Буває, що навіть переляканий і недосвідчений кіт через певний час відважується спускатися сам. Важливо не злякати його ще більше своїми діями. Якщо ви помічаєте, що тварина нервує саме через вашу присутність, краще відійти від дерева на безпечну відстань і дати їй можливість заспокоїтися.
У ситуації, коли кіт, навпаки, тягнеться до людей, чекає підтримки, можна обережно допомогти: подати руки, трохи підставити плече, покликати лагідним голосом. Головне — бути готовим вчасно підхопити, якщо тварина стрибне донизу.
Лагідний голос знайомої людини або навіть доброзичливого перехожого іноді здатен заспокоїти кота й підштовхнути його до обережного спуску. Водночас юрба, що збирається навколо дерева, часто тільки посилює стрес. Гучні вигуки, спільні «заклики» хором здатні налякати тварину більше, ніж сама висота.
Категорично не варто трясти дерево в надії змусити кота зістрибнути. Такі дії лише підсилюють паніку: кіт або вчепиться в гілки ще міцніше, або впаде й отримає травми. Особливо небезпечно це для відносно невисоких дерев, коли тварина просто не встигає згрупуватися й приземлитися більш-менш безпечно.
Ще одна поширена помилка — намагатися самостійно дертися на дерево. Це небезпечно не лише для людини, а й для кота: налякана тварина може кинутися вбік, дряпнути чи зірватися в момент, коли ви будете поруч і не зможете її втримати.
Деякі люди пробують приманити кота їжею або валеріанкою. Проте їжа зазвичай не працює, коли тварина перебуває в сильному стресі. А валеріанка взагалі не є заспокійливим для котів — навпаки, це сильний збудник. Якщо кіт на дереві відчує її запах, реакція може стати неконтрольованою: він почне тертися об гілки, втратить координацію рухів і може зірватися.
Отже, рішення, чи треба знімати кота з дерева, залежить від поєднання багатьох чинників — від досвіду й стану тварини до конкретної ситуації. Уважність до поведінки улюбленця й обережність у власних діях часто важать більше, ніж будь-які загальні правила.
