Пухирчасту плівку більшість із нас асоціює з упаковкою посилок і приємним ляскотом бульбашок. Та першочатково її вигадали зовсім не для захисту крихких речей, а як модний елемент інтер’єру.
Історія “пупирки” почалася у середині минулого століття з невдалого експерименту зі шпалерами.
Шпалери зі шторок для душу
1957 року в Нью-Джерсі американський інженер Альфред Філдинг і швейцарський хімік Марк Шаванн працювали над ідеєю незвичайних фактурних шпалер. Вони орієнтувалися на молодь, якій подобалися нестандартні рішення в оформленні житла.
Для першої спроби винахідники взяли дві пластикові шторки для душу й спаяли їх у термопресі. Між шарами пластику залишилися невеликі повітряні бульбашки. Спочатку результат засмутив самих авторів, але від задуму вони не відмовилися.
Готові шпалери продавали у вигляді рулонів: рельєфну пластикову плівку наклеювали на паперову основу, а всередині опуклих ділянок зберігалося повітря. Однак покупців на такий декор не знайшлося — ідея зі шпалерами провалилася.
Чотириста варіантів і ще одна невдача
Філдинг і Шаванн вирішили не здаватися й вигадали для своєї плівки понад 400 можливих застосувань. На практиці зосередилися на одному варіанті: спробували використовувати її як матеріал для утеплення теплиць.
Плівку протестували у справжніх парниках, але рослинам вона не допомогла — очікуваного ефекту не було, тому й цей напрям виявився безперспективним.
Попри низку невдач, у 1960 році винахідники заснували власну компанію. Саме тоді для пухирчастої плівки знайшлося призначення, яке й зробило її популярною.
IBM і перше масове застосування як упаковки
Невдовзі після створення компанії розробкою Філдинга і Шаванна зацікавилася корпорація IBM. На той час вона випустила комп’ютер IBM 1401 — один із перших справді масових комп’ютерів. Прилад був дорогим і крихким, а доставити його клієнтам потрібно було у цілості.
До появи пухирчастої плівки крихкі вантажі зазвичай обкладали зіжмаканими газетами. Така «подушка» погано гасила удари й не забезпечувала належного захисту.
Повітряні бульбашки в новій плівці стискалися під час поштовхів і пом’якшували їх. Багато замовників IBM побачили настільки незвичну упаковку вперше. Корпорація стала першим великим клієнтом винахідників, а слідом за нею пухирчасту плівку почали замовляти й інші компанії.
Чому сучасні бульбашки лускають тихіше
Тим, хто пам’ятає стару «пупирку», може здаватися, що колись бульбашки ляскали голосніше. Це не просто враження — змінилися і розмір, і конструкція плівки.
- У перших варіантах плівки бульбашки були помітно більшими, ніж зараз, тому при натисканні вони гучно вибухали. Сьогодні їхній діаметр зазвичай близько одного сантиметра, тож звук став тихішим.
- Раніше бульбашки були ізольованими одна від одної. Тепер випускають плівку, де повітряні осередки з’єднані в суцільні ряди. Якщо натиснути на таку бульбашку, повітря просто переходить у сусідні, і характерного хлопка не чути.
Таку плівку постачають на склади пласкою, без повітря. Її надувають спеціальними машинами вже безпосередньо перед пакуванням товарів. Це економічно вигідно: одна фура з пласкою плівкою замінює 36 фур попередньо надутої.
Водночас класична пухирчаста плівка з окремими повітряними комірками нікуди не зникла. Її й досі можна купити, і вона все так само голосно «стріляє» під пальцями.






