Купаючись у Чорному морі, ми торкаємося лише тонкого живого шару води, під яким ховається глибока безкиснева товща. За мільйони років ця водойма не раз перетворювалася з майже прісного озера на солоне море й назад, щоразу втрачаючи більшість своїх мешканців.
Як море могло «вмирати», якщо вода залишалася
Чорне море розташоване в глибокій западині, куди океанська вода потрапляє тільки через вузьку протоку. За геологічну історію цей прохід неодноразово перекривався й знову відкривався.
Коли зв’язок із океаном зникав, у чашу моря надходили лише річкові та талі води. За тисячі років вони опреснювали водойму, і морські види, пристосовані до солоної води, гинули. Коли ж протока знову відкривалася і поверталася солона вода, зникали вже мешканці, які звикли до прісніших умов.
Попри такі різкі зміни, частині живих організмів вдавалося пережити всі перетворення. Один із давніх «ветеранів» — звичайний бичок-кругляк, якого й нині ловлять біля одеських пірсів. Рід цих риб сформувався ще за часів давнього солонуватого моря-озера, хоча далеко не всі його родичі дожили до сьогодення.
Давній океан, острів Крим і карликові кити
Колись на місці сучасного Чорного моря плескався край теплого давнього океану, що простягався між Європою та Африкою далеко на схід. Приблизно 34 мільйони років тому, коли формувалися Альпи й Карпати, північна частина цього океану опинилася відокремленою.
У проміжку близько 12–8 мільйонів років тому тут існувало величезне солонувате море-озеро, яке тягнулося від району сучасного Відня аж до Казахстану. Вода в ньому була дещо пріснішою, ніж у нинішньому Чорному морі, а Крим тоді був островом, що височів посеред цієї водойми.
У цих водах жили невеликі вусаті кити завдовжки лише 3–4 метри. Вони набирали в пащу воду й проціджували її, відфільтровуючи дрібну живність. Майже цілий череп і частину скелета такого карликового кита знайшли поблизу Миколаєва — це свідчення того, яким іншим було життя в давньому морі-озері.
Як формувалося сучасне Чорне море
Звичний нам вигляд Чорне море почало набувати відносно недавно. Близько 20 тисяч років тому, під час льодовикового періоду, рівень Світового океану знизився, і чорноморська западина знову відокремилася від Середземного моря.
На її місці існувало пріснувате озеро, рівень якого був на десятки метрів нижчий за сучасний. Там, де нині мілководдя біля Одеси та Херсона, тоді простягався степ. Дніпро й Дністер впадали в це озеро значно далі — приблизно на 80–100 кілометрів від нинішньої берегової лінії.
Переломний момент настав приблизно 8–9 тисяч років тому, коли рівень Середземного моря піднявся і солона вода пішла через Босфор. Існують дві основні гіпотези, як це відбувалося.
- Версія раптової катастрофи. Солона вода нібито ринула через протоку гігантським водоспадом, швидко затопивши прибережні рівнини. З цією подією іноді пов’язують легенди про Всесвітній потоп.
- Версія поступового наповнення. Припускають, що рівень пріснуватого озера був лише приблизно на 30 метрів нижчий за сучасний морський, тож надходження солоної води з Босфору підняло його всього на 5–10 метрів.
У будь-якому разі саме з цього часу Чорне море знову стало солоним і набуло рис, близьких до сучасних.
Чому більша частина моря безкиснева
Коли через Босфор зайшла важча солона вода із Середземного моря, вона опустилася на дно, а зверху залишився легший, опріснений річками шар. Ці два шари майже не перемішуються, тому кисень із поверхні не доходить до великих глибин.
Уже приблизно зі 100 метрів посеред моря і з 150–200 метрів біля берегів починається зона без кисню, яка займає близько 90% об’єму Чорного моря. На цих глибинах панує сірководень, вік якого, як і нинішнього солоного моря, оцінюють приблизно у 8 тисяч років.
Сірководень утворюють бактерії, що розкладають рештки риб і водоростей, які осідають на дно, використовуючи для цього солі, розчинені в морській воді. У такому середовищі немає ні риб, ні крабів, а умови нагадують стан Землі до появи кисню в атмосфері.
Натомість у цій безкисневій товщі добре почуваються давні мікроорганізми. Біля північно-західного узбережжя на глибині приблизно 230 метрів мікроби, що живляться газом із дна, формують своєрідні підводні «рифи» заввишки до чотирьох метрів.
Через те, що життя можливе лише у верхньому шарі води та в прибережній зоні, а сама вода для багатьох океанських видів надто прісна, підводний світ Чорного моря відносно бідний. Кількість видів тут приблизно втричі менша, ніж у Середземному морі: майже немає морських зірок, їжаків, восьминогів і кальмарів.
Чому античні міста опинилися під водою
Затоплені давні міста на чорноморському узбережжі не пов’язані безпосередньо з проривом води через Босфор, адже грецькі колонії з’явилися тут значно пізніше, ніж море стало солоним.
Рівень Чорного моря й досі повільно підвищується. За останні дві тисячі років він зріс щонайменше на 4 метри, і саме через це частина античних поселень опинилася під водою.
Так, частина Ольвії — давньогрецького міста VI століття до нашої ери на території сучасної Миколаївської області — нині лежить на дні Бузького лиману. До 17 гектарів античних руїн розташовані на глибині до 3–4 метрів, приховані під сучасною водною поверхнею.






