Як індійська розчинна кава потрапляла до СРСР і що пили замість неї

Для багатьох радянська індійська розчинна кава в бляшанці з жінками в сарі — це не просто напій, а символ достатку, дефіциту та особливих сімейних ритуалів. Її берегли «на свято», діставали через знайомства й профспілки, а щодня в чашках опинялося зовсім інше — злакові сурогати з ячменю, жита та цикорію.

Чому індійська кава стала радянською мрією

У Радянському Союзі натуральна кава вважалася ознакою заможності й статусу. Мелену каву, часто вже щедро розбавлену цикорієм, ще можна було знайти в магазинах, але й вона траплялася не завжди. Розчинна ж кава, особливо знаменита індійська в бляшаних банках, належала до справжнього дефіциту.

Порошок фасували в упаковки по 50 і 100 грамів, на етикетці зображували жінок у сарі, тому в побуті її й називали просто — «кава з індіанками». Такі банки ставили на стіл тільки для найпочесніших гостей, а ще нею дякували лікарям і «розраховувалися» з потрібними людьми — розчинна кава фактично виконувала роль твердої валюти.

Особливо активно СРСР співпрацював з Індією, тому саме індійська кава зайняла головне місце в радянських кухонних шафках. Розрахунки між країнами велися в неконвертованих рупіях, без використання доларів, і за них Індія постачала чай, чорний перець, тканини та каву. Це дозволяло не витрачати дефіцитну валюту.

У 1972 році індійська Кавова рада уклала угоду з радянським торгпредством про прямі поставки — на старті йшлося про 3 тисячі тонн кави. Співпраця виявилася настільки вигідною, що у 1970-х – на початку 1980-х років приблизно 45% усього індійського експорту кави спрямовували до СРСР та країн Східної Європи. У контракті на 1991 рік уже фігурували набагато більші цифри: 30 тисяч тонн зернової кави і 4 тисячі тонн розчинної.

Як діставали дефіцитну банку «з індіанками»

Попри значні обсяги імпорту, до звичайної роздрібної торгівлі розчинну каву майже не віддавали — її розподіляли. Найтиповішим способом отримати бажану банку було замовлення через профспілку на роботі.

Раз на місяць або до великих свят, на кшталт Нового року, працівникам видавали «продуктовий набір». У ньому, поруч із сухою ковбасою, шпротами та згущеним молоком, лежала заповітна бляшанка індійської кави. Для багатьох це був єдиний реальний шанс побачити її вдома.

Ще один шлях — так звані «столи замовлень». Там дефіцитні товари використовували як приманку: аби отримати банку кави, покупець мусив погодитися на «доважок». Хочеш «індіанок»? Тоді бери додатково кілька кілограмів перловки чи пшона або ж кілька банок морської капусти, яка роками припадала пилом на полицях і майже нікому не була потрібна без такого «стимулу».

Власне виробництво: роль Дніпра

Колосальний попит на розчинну каву підштовхнув державу до запуску власних потужностей. У 1972 році на Дніпропетровському комбінаті харчових концентратів запрацювала перша в СРСР лінія з виробництва радянської розчинної кави. Обладнання для цього постачала данська компанія NIRO.

Саме це підприємство частково знімало напругу з дефіцитом і продовжує працювати й зараз. Воно пережило всі кризи й нині відоме під брендом «Золоте Зерно». Підприємство й досі масово випускає каву та кавові напої, які можна знайти практично в кожному сучасному супермаркеті.

Чим насправді заміняли каву щодня

Попри наявність дефіцитних бляшанок у шафці, більшість людей пили зовсім інше. Банку «з індіанками» берегли для свят і особливих нагод, а щоденне «каву пити» забезпечували численні сурогати.

У магазинах можна було побачити десятки видів «кавових напоїв», у яких справжньої кави часто не було зовсім. За основу брали обсмажені злаки та плоди: ячмінь, жито, цикорій, жолуді та навіть каштани. Якщо на упаковці й зазначали наявність натуральної кави, її частка зазвичай становила від 5% до 35% від загальної маси — решту складали ті самі злаки.

Окремою сторінкою в пам’яті багатьох є дитячі садки та ясла. Малюкам натуральну каву не давали зовсім, тож для них варили «каву з молоком» на основі злакового напою. У великих каструлях готували суміш із чітко визначеними пропорціями: на одну склянку брали 6 грамів такого напою, додавали 100 мілілітрів молока та цукор. Смак паленого ячменю в поєднанні з гарячою молочною пінкою добре запам’ятався кільком поколінням.

Відомі дніпровські напої «Дніпро» та «Ранок» із ячменю та цикорію, знайомі ще з радянських часів, нікуди не зникли — їх і нині продовжують виробляти й купувати.

Друге життя легендарних бляшанок

Коли розчинна кава в бляшанці закінчувалася, саму тару ніхто не поспішав відправляти у сміття. Металева банка була настільки зручною, що обов’язково знаходила нове застосування — і часто не на один рік.

У гаражах, на балконах, у коморах у таких ємностях зберігали все, що могло коли-небудь «знадобитися»: цвяхи, іржаві шурупи, гайки, ґудзики, радіодеталі й інший дріб’язок незрозумалого походження. Згодом самих старих радянських цвяхів уже ніхто не використовував, але викинути знайому бляшанку з «індіанками» було шкода.

Тому й сьогодні в багатьох домах на полицях ще можна знайти ті самі банки — уже без кави, зате з цілою історією епохи дефіциту, домашніх запасів і ностальгії за часами, коли навіть порожня упаковка мала цінність.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here