Під час гри добре видно, чи вміє великий собака стримувати силу поруч із меншим, і в який момент людям варто втрутитися та розвести тварин. Саме гра показує, як пес реагує на партнера, чи піддається й чи може випадково травмувати малюка.
З боку часто здається, що великий собака чудово розуміє: перед ним значно менший товариш, якого треба берегти. Він лягає на землю, рухається повільніше, дозволяє себе наздоганяти й ніби навмисно не використовує всю силу. Частково це справді так: собаки здатні зменшувати натиск у грі і не завжди користуються перевагою в силі. Але довести, що пес прямо міркує «він маленький і крихкий, треба бути обережнішим», науковцям поки не вдалося.
Що таке «піддавки» у собачій грі
Дослідники, які спостерігали за собаками, називають це піддавками. Сильніший собака свідомо ставить себе у невигідне становище, хоча міг би цього не робити. Так великий пес може лягти або перевернутися на спину, щоб малюк сміливіше підійшов, дозволити себе переслідувати чи опинитися знизу під час вовтузні.
У грі часто змінюються ролі: той, хто щойно наздоганяв, за мить сам тікає. Коли сильний собака піддається, він наче запрошує приятеля продовжити забаву. На короткий час він поводиться як слабший — і вовтузня починається знову.
Чому великий собака не завжди грається м’якше
Уявлення, що сильний пес завжди піддається слабшому, спостереження не підтвердили. Коли вчені дивилися, як дорослі собаки граються на майданчику, часто пари залишалися нерівними. Старший або домінантніший собака міг постійно брати гору й майже не давати іншому «перемогти».
Лише приблизно одна пара з двадцяти гралася так, щоб обидва однаково часто опинялися зверху. Розмір теж виявився ненадійною підказкою: маленькі собаки піддавалися не рідше за великих, а різниця у вазі погано пояснювала, як саме пара взаємодіє.
Найімовірніше, пес орієнтується не на зріст, а на поведінку конкретного партнера. Собаки уважно стежать за рухами, позою, швидкістю та поглядом іншого. Ігрові сигнали, наприклад поклон (передні лапи на землі, зад піднятий), вони зазвичай показують тому, хто дивиться на них. Якщо приятель відвернувся, спочатку намагаються привернути увагу, а вже потім продовжують гру.
Подальша вовтузня залежить від того, чи сповільнився інший собака, чи відійшов убік, чи знову повернувся до гри. Велику роль відіграє й досвід: цуценята вчаться стримувати силу зубів, коли граються з іншими. Якщо когось вкусили надто боляче, той верещить і припиняє гру, а кусака лишається без розваги. Тому пес, який з дитинства багато вовтузився з іншими собаками, зазвичай прикушує м’яко, не на повну силу.
Водночас собаки дуже різні. Один 35-кілограмовий пес може спокійно лежати й вовтузитися з трикілограмовою собачкою, а інший, такий самий дружній, збиває малюка з ніг уже першим енергійним ривком. Буває й так, що той самий собака з одним приятелем піддається, а з іншим постійно намагається перемогти. У кожної пари формуються свої негласні правила гри.
Ознаки безпечної гри великого й маленького собаки
Найкращий орієнтир для людини — поведінка обох тварин. Крихітний йорк може цілком комфортно гратися з великим боксером, якщо той уміє піддаватися й контролювати силу.
У нормальній грі зазвичай помітні такі моменти:
- короткі паузи на кілька секунд, особливо після дуже бурхливої вовтузні;
- зміна ролей — то один наздоганяє, то інший;
- ігрові поклони та інші запрошення до гри;
- пружинисті, розслаблені рухи без скутості;
- обидва собаки самі знову повертаються один до одного.
Особливо показовий момент після паузи. Маленький собака мав змогу піти, але сам знову підходить до великого. Це означає, що йому подобається гра, навіть якщо великий голосно гарчить, а вовтузня збоку здається грубою.
Добре, коли великий пес уміє відпускати. Щойно малюк відходить, він теж зупиняється хоча б ненадовго й не мчить услід. Це свідчить, що собака враховує реакцію партнера.
Коли варто розвести собак
Насторожитися варто, якщо один собака постійно ганяє іншого, не дає йому відійти, раз у раз притискає до землі, а пауз і зміни ролей майже немає. Якщо маленький ховається, намагається триматися подалі або зовсім кидає гру, йому вже некомфортно.
У такій ситуації достатньо ненадовго розвести тварин. Покличте свого собаку до себе, похваліть, коли підбіжить, і дайте обом віддихатися. Якщо згодом маленький сам повернеться до великого, гру можна продовжити.
Чому різниця в розмірах усе ж важлива
Попри те, що собаки можуть піддаватися, велика різниця у вазі й зрості все одно має значення. У грі тварини стрибають, різко розвертаються, штовхаються корпусом, хапають зубами й падають. Поштовх, який для великого собаки — звичайна частина вовтузні, може легко перекинути маленького.
Великий пес може щиро дружньо ставитися до малюка й не бажати йому зла, але в запалі випадково наступити на нього або надто сильно штовхнути. Тому, навіть коли обидва собаки виглядають задоволеними, людям варто уважно стежити за грою, особливо якщо різниця в розмірах дуже велика.
