Перший кіт у домі має приносити радість, а не постійний стрес. Тому важливо одразу врахувати, скільки часу ви готові приділяти іграм, спілкуванню та догляду, і не обирати породи, з якими новачкам зазвичай найважче.
Найбільше труднощів виникає з трьома групами: гібриди диких і домашніх кішок, дуже активні та надміру товариські тварини, яким потрібна людина поруч майже постійно, а також кішки з шерстю чи шкірою, що вимагають регулярного й ретельного догляду.
Водночас порода — це лише загальна тенденція, а не жорстке правило. Частина рис характеру передається у спадок, але багато залежить від того, як кошеня звикало до людей у перші тижні життя. Навіть у межах однієї породи кішки можуть бути дуже різними.
Гібриди з дикими котами: бенгальська, савана, чаузі
Бенгальську кішку вивели, схрещуючи домашню з азійською леопардовою кішкою, савану — з африканським сервалом, а чаузі — з очеретяним котом. Звідси плямистий «дикий» малюнок шерсті у бенгала та савани й великі вуха у савани.
За розміром бенгали та чаузі зазвичай нагадують середніх або великих домашніх котів. По-справжньому масивними, до приблизно 11 кг, бувають переважно савани ранніх поколінь. Це пов’язано з тим, що леопардова кішка за габаритами близька до домашньої, а сервал значно більший.
Ключовий момент у гібридах — покоління. Бенгалів і чаузі, яких продають як домашніх, зазвичай уже довго розводять між собою. Савани ж першого покоління досі отримують від сервала. Ранні покоління F1–F3, де дикий предок є батьком, дідусем чи прадідом кошеняти, ветеринари не радять утримувати в квартирі: їхня поведінка менш передбачувана, вони активно мітять територію, важко уживаються з іншими тваринами. У деяких країнах Європи такі покоління навіть заборонено тримати вдома.
Тому, звертаючись до розплідника, перше запитання має бути: якого покоління кошеня. Але й пізні гібриди залишаються дуже енергійними.
Бенгальська кішка постійно прагне вгору, досліджує кожен куточок, потребує регулярних ігор, головоломок, іноді навіть бігового колеса. Якщо вам не до вподоби, коли кіт стрибає по шафах і полицях, бенгал — не найкращий вибір.
Чаузі відома тим, що вміє відкривати шафи й викидати звідти речі, тому господарі часто ставлять дитячі замки. Вона легко стрибає майже на два метри й погано переносить тривалу самотність.
Савана швидко нудьгує без активності: їй потрібні ігри, заняття та прогулянки на шлейці. Забезпечити достатньо руху лише в межах квартири дуже складно.
У гібридів виражений мисливський інстинкт, тому варто зважати на це, якщо вдома вже живуть дрібні тварини — хом’як, папуга тощо. Зі сторонніми людьми бенгали часто обережні: у великому опитуванні власників кішок у Фінляндії їх віднесли до найактивніших і водночас найлякливіших порід.
Активні та норовливі: турецький ван і абісинська
Турецький ван — кіт кмітливий, енергійний і схильний до бешкетів. Він добре навчається за ласощі, лагідний із родиною, але не надто любить сидіти на руках: воліє бути поруч, а не на колінах.
Дітям важливо пояснити, що такого кота не можна силоміць обіймати. Якщо його утримувати проти волі, ван може вдарити лапою. У двох фінських дослідженнях саме турецькі вани частіше за інші породи проявляли агресію до людей і гірше ладнали з іншими кішками, хоча дані з інших країн це не завжди підтверджують.
Абісинська кішка за характером простіша у спілкуванні: зазвичай добре ставиться до дітей, собак і інших котів. Складність у тому, що вона гіперактивна — постійно в русі, грається, досліджує простір, любить дивитися на квартиру згори, з холодильника чи шаф, і потребує багато уваги. Спокійної кішки, яка півдня дрімає на підвіконні, з абісинки не буде.
«Розмовні» породи: сіамська, орієнтальні, балінезійська
Сіамська кішка відома не лише зовнішністю, а й голосом. Вона активно «коментує» все, що відбувається, і вдень, і вночі. До тієї ж групи належать орієнтальні кішки та балінезійська — довгошерста різновид сіамської. Вони теж дуже балакучі, хоча у балінеза голос зазвичай м’якший і тихіший.
Цим породам потрібна постійна присутність людини. Сіамська кішка ходить за членами родини протягом дня, «допомагає» в усіх справах і погано переносить тривалу самотність. Залишившись одна, вона шукає собі розваги — може відкривати крани, шафи, а коли ви повернетеся, ще довго емоційно «розповідатиме», як минув її день.
Орієнтальні кішки важко миряться з роллю єдиної тварини в домі. Без людей вони бешкетують і зберігають «кошенячі» звички все життя. Тому багато власників заводять сіамській або орієнталу компаньйона — ще одну кішку.
Водночас підселити нового кота до вже дорослого не завжди просто. Якщо ви одразу плануєте двох тварин, краще брати пару, яка вже дружить між собою: такі кішки зазвичай швидше адаптуються в новому домі.
Породи з найскладнішим доглядом за шерстю та шкірою
Довгошерстих кішок зазвичай радять розчісувати щодня, короткошерстих — приблизно раз на тиждень. Ковтуни тягнуть шкіру, завдають дискомфорту, а розчісувати їх боляче. До гребінця краще привчати змалечку, інакше кожне вичісування перетворюватиметься на боротьбу.
Найбільше роботи з перською кішкою та гімалайською (це різновид перської з сіамським забарвленням і блакитними очима). Їхню шерсть щодня вичісують щіткою й гребінцем, а плоску мордочку регулярно та обережно протирають, оскільки на ній залишаються слізні доріжки. При цьому характер у персів зазвичай м’який — вони тихі й спокійні.
Мейн-кун і турецька ангора виглядають дуже пухнастими, але догляд за ними часто простіший, ніж здається. Зазвичай достатньо розчісувати їх раз на тиждень. Шовковиста шерсть ангори рідко збивається в ковтуни, а у мейн-куна підшерстя не надто густе, хоча в окремих тварин шерсть буває «ватною», і тоді вичісувати доводиться щодня.
Британська короткошерста, попри дуже щільну шерсть, зазвичай обходиться розчісуванням раз на тиждень. Якщо під час линяння пройтися по ній широким металевим гребінцем, шерсті в домі стане помітно менше.
Сфінкс, хоч і без шерсті, потребує ще більш ретельного догляду, ніж багато пухнастих порід. Шкіра виділяє багато жиру, на ній накопичується липкий темний наліт, у складках і під кігтями збираються жир і бруд, у вухах — більше сірки. Вуха чистять приблизно раз на тиждень.
Купають сфінкса залежно від того, як швидко з’являється наліт, але не надто часто: надмірне миття порушує природний баланс шкіри, і вона починає виділяти ще більше жиру.
Через відсутність шерсті сфінкс швидко втрачає тепло, тому шукає теплі місця — монітор, сонячне підвіконня, простір під ковдрою поруч із господарем. Без нагляду на вулицю його не випускають, а взимку деякі власники одягають таких котів. На сонці сфінкс легко обгоряє.
Кучеряві рекси — корніш і девон — у догляді за шерстю зазвичай невибагливі: девона часто достатньо просто погладити рукою. Але великі вуха в обох порід швидко збирають жирний наліт, а корніш через тонку шерсть легко мерзне.
Яку кішку краще обрати, якщо це перший досвід
Найпередбачуваніший варіант для новачка — доросла кішка. За зовнішністю кошеняти важко зрозуміти, яким воно виросте: стабільний характер формується не раніше приблизно року. У дорослої тварини він уже склався, і в притулку чи на перетримці можна розпитати, якою вона є.
Варто дізнатися, чи любить кішка сидіти на руках, як ставиться до дітей і собак, чи вона спокійна чи більш жвава. Якщо шукаєте тихого вихованця, зверніть увагу на котів від семи років: удень вони зазвичай спокійніші, вночі сплять, а їхні звички, найімовірніше, вже не зміняться.
Безпородна кішка — також хороший вибір. Вона часто здоровіша й дешевша за породисту, а характер кожної тварини все одно потрібно оцінювати окремо.
Кошеня або дорослу кішку з вулиці спочатку слід показати ветеринару. Варто бути готовими до того, що тварина, яка виросла без людей, може так і залишитися лякливою.
Якщо ж хочеться саме породисту кішку, відносно спокійними вважаються регдол, британська, норвезька лісова та перська. У великому фінському дослідженні їх віднесли до найменш агресивних і найменш лякливих порід.
Регдол зазвичай лагідний, тихий і терплячий до дітей. Британська кішка доброзичлива й ненав’язлива: рідко сама проситься на коліна, але тримається поруч із людьми. Норвезька лісова теж спокійна, легко звикає до нового дому, а на руках сидить стільки, скільки сама вважає за потрібне. Перська тиха, але потребує щоденного розчісування.
Що обов’язково запитати в розпліднику або притулку
Перш ніж забирати кошеня чи дорослу кішку, варто поставити кілька запитань.
- Вік кошеняти. Віддавати малюка бажано не раніше восьми тижнів. Відповідальні заводчики зазвичай відпускають своїх вихованців у 12–13 тижнів.
- Чи можна побачити матір і кошеня разом. Кошенята багато переймають від кішки-матері. Спокійна, товариська мама частіше вирощує доброзичливих малюків. Заодно ви переконаєтеся, що кошеня справді виросло в цьому місці.
- Де кошеня провело перші два місяці. Важливо, чи жило воно вдома, серед людей, пилососа й гостей, чи у вольєрі. У віці 2–8 тижнів кошеня вчиться не боятися звичайних домашніх звуків і ситуацій. Тих, кого в цей період часто брали на руки, зазвичай легше соціалізувати.
- Чи росло кошеня з братами й сестрами. Такі малюки краще вчаться гратися без сильних укусів і подряпин і легше уживаються з іншими кішками.
- Якщо вдома є собака. Запитайте, чи знайоме кошеня з собаками.
- Для породистих кішок. Уточніть, чи перевіряли батьків на типові для породи спадкові захворювання.
Під час зустрічі кішка має поводитися з людьми відносно спокійно. Легка сором’язливість у новій обстановці — нормальна, більшість тварин розкривається вже вдома. Але якщо кішка постійно тікає й ховається, це привід насторожитися.
Перед вибором варто чесно оцінити свій розклад: скільки часу ви проводите вдома, чи зможете щодня гратися з кішкою або розчісувати її. Обирати краще за характером і способом життя, а не лише за фото чи модною породою.
