Питання, чи можуть тварини називати одне одного на кшталт людських імен, ще донедавна залишалося без відповіді. Тепер низка досліджень показує: у деяких видів є власні «позивні», які інші впізнають і використовують саме для звертання — принаймні це стосується дельфінів, слонів, маленьких мавпочок-ігрунок і кількох видів папуг.
Багато тварин здатні розпізнавати знайомих по голосу. Наприклад, королівський пінгвін, повертаючись із моря до галасливої колонії, знаходить свою пару за криком. Люди теж легко впізнають сусіда по співу за стіною. Але просто голос — це ще не ім’я. У деяких видів є окремі звуки, які виконують саме цю функцію.
Як дельфіни створюють і впізнають «свист-підпис»
У дельфінів-афалін у перші місяці життя з’являється власний характерний свист. Він не повторює мамин голос і не збігається зі свистами тих, поруч із ким маля проводить найбільше часу. Схоже, зразок береться від дельфінів з околиць, яких дитинча чує нечасто.
Науковці називають цей звук свистом-підписом. Він становить приблизно половину всіх свистів конкретного дельфіна. Важливо, що впізнають його не за тембром, а за «малюнком» — тим, як змінюється висота звуку. Тому свист-підпис можна відтворити іншим голосом, і він усе одно буде позначати того самого дельфіна.
Чужий підпис афаліни повторюють нечасто, і, судячи з експериментів, роблять це саме тоді, коли звертаються до власника цього свисту. Це перевірили дослідники з університету Сент-Ендрюса (Шотландія) на диких афалінах біля східного узбережжя країни, опублікувавши результати 2013 року.
Вони записували свисти групи дельфінів із човна, виділяли свист-підпис одного з них і за допомогою комп’ютера створювали його копію без індивідуальних особливостей голосу. Фактично виходило «ім’я без голосу». Коли цей запис програвали під водою, група у 8 випадках із 12 відповідала тим самим свистом-підписом.
Для порівняння вмикали й інші звуки: свист знайомого дельфіна з того самого району викликав відповідь лише 2 рази з 12, а на свист незнайомця тварини взагалі не реагували. Із записів неможливо визначити, хто саме відповідав, але дослідники припускають, що це робив власник «імені».
Пам’ять на такі сигнали в афалін виявилася вражаюче тривалою. В океанаріумах і зоопарках США та Бермудських островів дельфінів роками переводять із місця на місце, фіксуючи, хто з ким жив. Дослідник із Чиказького університету перевірив 53 афаліни: спочатку кожному дельфіну через підводний динамік неодноразово вмикали свисти незнайомців, поки інтерес згасав, а потім — свист тварини, з якою він колись ділив басейн.
Самка Бейлі, що нині мешкає на Бермудах, упізнала свист самки Еллі, з якою жила у Флориді, через 20 років і 6 місяців. Почувши знайомий сигнал, дельфіни часто одразу підпливали до динаміка, іноді кружляли поруч і відповідали свистом.
Афаліни живуть і в Чорному морі. Там мешкає окремий підвид — чорноморська афаліна, занесена до Червоної книги України.
Слони: поклики, схожі на людське звертання по імені
Якщо дельфін звертається до родича, повторюючи його власний свист-підпис, то африканські слони, згідно з дослідженням 2024 року, діють інакше — більше схоже на людей. Ми ж, кличучи Оксану, не копіюємо її голос, а просто вимовляємо «Оксана».
Протягом чотирьох років у Кенії вчені записували голосові сигнали диких африканських слонів — родин слоних із малятами в заповіднику Самбуру, а також використовували давні записи з національного парку Амбоселі. Слони перегукуються низьким гулом, частина якого лежить у діапазоні, недоступному людському слуху, і можуть відповідати на нього з відстані до 2,5 км.
У підсумку зібрали близько 470 покликів від приблизно сотні тварин. До кого саме звернений поклик, визначали за тим, хто відповідав або підходив. Комп’ютерна програма навчилася по одному такому сигналу вгадувати адресата значно частіше, ніж випадково.
З’ясувалося, що слони частіше «називають» одне одного на ім’я на великій відстані, а також коли дорослі звертаються до малят. Далі це перевірили на самих тваринах: сімнадцятьом слонам із динаміка приблизно за 50 метрів вмикали запис поклику, який раніше був звернений саме до них, а також поклик тієї ж слонихи, але адресований іншому родичу.
На «свій» сигнал слони швидше підходили до джерела звуку й швидше відповідали голосом. Якщо не знаходили того, хто кликав, трохи дивувалися, а потім поверталися до звичних справ.
Самі дослідники обережні у формулюваннях. Ім’я, ймовірно, присутнє не в кожному поклику — так само, як люди не в кожній фразі вимовляють ім’я співрозмовника. До того ж ні на слух, ні на графіку звуку цю «вставку» не видно: виявити її змогла лише комп’ютерна програма.
Ігрунки: родинна «говірка» для звертань
Звичайні ігрунки — невеликі мавпочки розміром із білку, що мешкають у лісах на сході Бразилії. Вони живуть родинами, разом виховують малят, а в густому листі часто не бачать одне одного. Тому підтримують контакт протяжними свистами.
Науковці з Єврейського університету в Єрусалимі записували такі «розмови» ігрунок, які мешкають у розпліднику університету. Дослідження опублікували 2024 року. Аналіз показав, що в криках є мітка того, до кого звертаються: мавпочка частіше відповідає саме на сигнали, адресовані їй.
У межах однієї родини різні ігрунки кличуть одного й того самого родича схожим звуком, а всі ці «імена» мають спільний характер, наче люди, які говорять однією говіркою. Цю родинну манеру вимови переймають навіть дорослі тварини, що прийшли з інших груп.
Не всі дослідники погоджуються, що йдеться саме про імена в людському розумінні, тож дискусія триває. Але те, що в криках є інформація про адресата, підтверджують експерименти.
Папуги: позивний як сімейна «спадщина»
У Венесуелі вже давно спостерігають за дикими гвіанськими папугами-горобцями — невеликими зеленими папугами. Дослідники з Корнелльського університету хотіли з’ясувати, чи передається крик пташеняти у спадок, чи воно вчиться йому від дорослих.
У гніздах встановили камери й мікрофони, а кладки яєць поміняли місцями між віддаленими гніздами. Так частина пташенят вилупилася в прийомних батьків. Згодом у кожного малюка сформувався власний крик, не схожий на інші. Однак за «малюнком» він виявився ближчим до голосів тих, хто його вигодував, а не до кровних батьків.
Отже, свій позивний пташеня переймає від тих дорослих, які про нього піклуються. На думку дослідників, це допомагає батькам знаходити власних дітей: молоді птахи залишають гніздо в різний час, а родини літають на спільні годівлі й ночівлі, де повно чужих пташенят.
Чи використовують потім цей крик інші папуги, звертаючись до конкретної особини, у цьому дослідженні не перевіряли. Відомо лише, що в іншого виду — мексиканських аратинг — звертання працює подібно до дельфінів: якщо парі птахів програти звук, схожий на крик одного з них, швидше реагує саме той, чий голос «скопіювали».
Кішки: кличка господаря й «імена» сусідів
Домашні кішки теж добре розрізняють звуки, які для них щось означають. Японські дослідники перевірили, чи відрізняють вони власну кличку від інших слів. Експерименти проводили просто в оселях господарів.
Із прихованого динаміка послідовно лунали чотири звичайні слова тієї самої довжини й з тим самим наголосом, що й кличка тварини, а п’ятим звучало вже її ім’я. На перші слова кішка реагувала дедалі слабше, а коли чула власну кличку, знову повертала вуха й голову в бік звуку.
У домівках, де мешкає кілька кішок, вони, як виявилося, знають і «імена» сусідів. Тварині давали послухати, як голос господаря кличе іншу кішку з дому, а потім на екрані ноутбука показували мордочку. Якщо з’являлася не та тварина, яку щойно назвали, кішка дивилася довше, ніби очікуючи побачити іншу.
Натомість кішки з котокафе такої різниці не демонстрували. Ймовірно, їм заважає те, що тварин там багато, а кличуть їх різні відвідувачі, кожен по-своєму.
Однак у цих випадках ідеться про імена, які дають люди. Як кішки називають одне одного між собою — і чи роблять це взагалі — поки що невідомо. Так само наука ще не описала, якими звуками тварини можуть «називати» людей.
Не всі дослідники згодні, що в описаних прикладах ідеться саме про імена в людському сенсі. Але все більше даних свідчить: у багатьох видів є особливі сигнали, які інші тварини впізнають і використовують, звертаючись до конкретного родича чи партнера.
