У Німеччині дохід у 3000 євро на місяць «на руки» може здаватися дуже високим. Але для самотньої людини це лише середній клас, причому навіть не його верхня частина. Німецькі економісти детально порахували, які суми після податків відносять до різних груп доходів і з якого рівня можна говорити про відносну заможність.
19 жовтня 2026 року Інститут німецької економіки (IW) у Кельні оприлюднив новий розрахунок і онлайн-калькулятор, за допомогою якого кожен мешканець країни може перевірити, до якої групи за доходами він належить.
Як рахують дохід і що таке «сума посередині»
У розрахунках IW беруть до уваги не зарплату з трудового договору, а гроші, які залишаються після сплати податків та обов’язкових внесків. Враховують усі надходження домогосподарства: зарплати, пенсії, соціальні виплати, відсотки за вкладами, дохід від оренди житла.
Відправною точкою стала так звана «сума посередині» — рівень доходу на одну особу, нижче якого отримує половина населення, а інша половина має більше. Для цього дохід кожної сім’ї перерахували на одну людину. За даними за 2024 рік ця сума становила 2419 євро на місяць. Саме від неї відштовхувалися, визначаючи межі різних груп. Прогнозу на 2026 рік у цьому розрахунку немає.
Хто вважається бідним, середнім і багатим
У моделі IW виділено п’ять груп доходів для самотньої людини (усі суми — на руки на місяць):
- відносно бідні — менше 1450 євро;
- нижня частина середнього класу — від 1450 до 1940 євро;
- ядро середнього класу — від 1940 до 3630 євро;
- верхня частина середнього класу — від 3630 до 6050 євро;
- відносно багаті — понад 6050 євро.
Межа в 1450 євро відповідає 60% від «суми посередині» 2419 євро. Це офіційний поріг ризику бідності, нижче якого живе приблизно кожен шостий мешканець Німеччини.
Дохід понад 6050 євро на місяць у 2,5 раза перевищує «суму посередині». Такий рівень мають лише близько 4% населення, і саме їх у цьому розрахунку відносять до відносно заможних.
Як змінюються пороги для пар і сімей
Для сімейних домогосподарств економісти застосовують інші пороги, адже спільне проживання дозволяє ділити частину витрат. Наприклад, у пари одна вітальня, одна кухня, один холодильник, тому їм потрібно не вдвічі більше грошей, ніж самотній людині, а приблизно в півтора раза.
У розрахунках перший дорослий у сім’ї рахується як одна умовна одиниця, кожен наступний член сім’ї віком від 14 років — як половина, а дитина до 14 років — приблизно як третина. Так пара без дітей дорівнює півтори умовним особам.
Нижня межа ядра середнього класу для самотньої людини — 1940 євро. Для пари її множать на 1,5, отримуючи близько 2900 євро на місяць на двох. Далі за цією логікою визначаються й інші пороги.
Для різних типів сімей ядро середнього класу та межа «багатих» (дохід усієї сім’ї на руки на місяць) виглядають так:
- пара без дітей: ядро середнього класу від 2900 до 5440 євро, поріг відносного багатства — від 9070 євро;
- пара з однією дитиною до 14 років: ядро середнього класу від 3480 до 6530 євро, поріг багатих — від 10 890 євро;
- пара з двома дітьми до 14 років: ядро середнього класу від 4060 до 7620 євро, поріг багатих — від 12 700 євро.
Типова пара без дітей у Німеччині має на двох близько 4000 євро на місяць. Якщо перерахувати це на одну особу за методикою IW, виходить приблизно 2670 євро. Для порівняння, типовий самотній німець отримує близько 1950 євро. Тож рівень життя пари без дітей приблизно на 37% вищий, хоча формально на кожного припадає близько 2000 євро.
Дохід понад 9070 євро на двох особливо часто мають пари без дітей, де працюють обоє. Майже кожна восьма така пара потрапляє до групи відносно багатих — це майже утричі частіше, ніж у середньому по країні.
Чому багато німців не вважають себе багатими
Опитування показують, що уявлення самих німців про свій статус часто не збігаються з реальними цифрами. Університет Констанца запитував людей, де вони бачать себе за рівнем доходу, і порівнював відповіді з фактичними даними.
Більшість респондентів віднесла себе до середини. Ті, хто має високі доходи, зазвичай оцінюють своє становище нижче, ніж воно є насправді, а люди з низькими доходами, навпаки, частіше ставлять себе вище.
Одне з можливих пояснень — орієнтація на найближче оточення. Людина порівнює себе з колегами, сусідами, друзями в подібній життєвій ситуації, а не з усією країною. Через це навіть забезпечені домогосподарства можуть сприймати свій рівень як цілком звичайний.
Це добре видно на прикладі людей із вищою освітою. Їхній типовий дохід у перерахунку на одну особу становить 3140 євро на місяць. Серед випускників вишів це приблизно середній рівень, тому в межах цієї групи він здається нормальним. Але якщо дивитися на все населення, це більше, ніж у двох третин жителів країни.
Чого не видно за «сухими» цифрами
Однаковий дохід ще не гарантує однаковий рівень життя. Людина з 3000 євро на місяць у невеликому місті та мешканець Мюнхена з такою ж сумою мають різні можливості.
Життя в Мюнхені приблизно на чверть дорожче, ніж у середньому по Німеччині. А в найдешевших малонаселених регіонах, наприклад у Фогтланді в Саксонії, витрати можуть бути приблизно на десяту частину нижчими. У розрахунках IW ці відмінності у вартості життя не враховані.
Найбільше розходження цін пов’язане з житлом. У семи найбільших містах країни оренда в середньому майже в півтора раза вища, ніж по Німеччині загалом. Понад половина населення живе в орендованих квартирах і віддає за них більше чверті свого чистого доходу, причому без урахування опалення та електроенергії.
Ті, хто мешкає у власному житлі, орендної плати не сплачують, але в розрахунках IW ця перевага не відображена як додатковий дохід. Тому власник і орендар з однаковою сумою «на руки» на папері виглядають однаково забезпеченими, хоча їхній реальний рівень життя може суттєво відрізнятися.
