У дорослих самців орангутанів існують дві виразно різні зовнішні форми: частина вирощує масивні щічні валики і горловий мішок, інші ж усе життя залишаються подібними за розміром до самиць. Обидва типи здатні до розмноження, але користуються різними стратегіями у пошуку партнерок і взаємодії з суперниками.
Як виглядають «щокаті» самці
Характерною ознакою домінантних самців є широкі валики на обличчі. Вони складаються переважно з жирової тканини, а утримують їх м’язи обличчя. У суматранських орангутанів такі валики нагадують тверді півкола з боків, а в калімантанських — значно масивніші.
Під підборіддям у цих самців розташований великий горловий мішок. Він працює як резонатор для «довгого крику» — гучного сигналу, який триває від хвилини до двох. Його чути приблизно на півтора кілометра, а за сприятливих умов — навіть далі, на кілька кілометрів. Такий крик слугує для приваблення самиць і водночас для залякування суперників. Відомо, що видають його лише «щокаті» самці.
Призначення самих валиків до кінця не з’ясоване. Є припущення, що вони виконують роль рупора: самець зазвичай кричить, повернувшись в один бік, і щоки можуть спрямовувати звук у потрібному напрямку. Крім того, вважається, що вражаючі розміри та форма щік важливі для самиць.
«Щокатий» самець може важити від 50 до 90 кілограмів і бути приблизно удвічі більшим за дорослого самця без валиків. У таких тварин часто густіша борода, а шерсть на спині довша й помітніша. Для порівняння, доросла самиця має вагу близько 37 кілограмів.
Самець без щік: не підліток, а інший дорослий тип
Самці другого типу зовні нагадують самиць: у них немає ані щічних валиків, ані великого горлового мішка, а розмірами вони зазвичай близькі до самиць, хоча часом можуть доростати й до габаритів «щокатих».
Важливо, що це не молоді тварини: у таких самців повністю сформований скелет, шви на черепі вже зрослися, а зуби відповідають дорослому віку. Відомо, що вони здатні залишати потомство як у природі, так і в неволі.
У дикій природі в самців щоки починають розвиватися у проміжку приблизно від 14 до 30 років. Деякі ніколи не переходять у «щокатий» тип. На Суматрі, наприклад, спостерігали самця, який став батьком, а характерні валики з’явилися в нього тільки через два десятиліття — коли йому було вже далеко за тридцять.
Відомих випадків, щоб самець, який уже отримав валики, знову повернувся до форми без щік, не зафіксовано. Натомість трапляється інше: у «щокатих» у поганій фізичній формі валики зморщуються, що натякає на те, що підтримка такого вигляду дорого коштує організму.
Дві поведінкові стратегії: чекати або шукати
Дослідники описують різницю між двома типами так: «щокатий» самець здебільшого залишається на місці і кличе, тоді як самець без щік рухається і шукає. За день «безщокі» проходять більші відстані, ніж великі домінантні самці.
«Щокаті» самці не терплять один одного. Під час зустрічі вони або намагаються уникнути контакту, або вступають у бійку. Тому в зоопарках двох таких самців зазвичай не тримають в одному вольєрі. Натомість до самців без щік вони, як правило, ставляться поблажливіше.
Між собою «безщокі» зазвичай уживаються непогано. На Суматрі фіксували невеликі групи таких самців, які кілька днів мандрували разом.
Чому тоді «щокаті» часто обирають стратегію «сидіти й кликати»? На Суматрі самиці, готові до парування, самі шукають місцевого домінантного «щокатого» самця і можуть тижнями триматися поруч із ним. Іншим великим самцям у таких умовах значно важче: якщо вони голосно крикнуть, до них швидко приходить домінантний самець і проганяє, а чекати мовчки для малорухливого «щокатого» майже безперспективно.
У самців без щік, імовірно, потомства менше, ніж у головного «щокатого» на певній території, зате більше, ніж у «щокатих» нижчого статусу, які часто майже не мають дітей. Одне з пояснень полягає в тому, що вигідніше тривалий час залишатися меншим та рухливим, зберігаючи шанс колись стати головним самцем у своєму лісі.
Дослідження також свідчать, що в періоди, коли самиці можуть завагітніти, вони частіше віддають перевагу саме «щокатим» самцям. З самцями без щік самиці погоджуються на контакт зазвичай тоді, коли ймовірність зачаття низька, а залицяння таких самців нерідко відхиляють.
У одному з американських зоопарків описали показову ситуацію. Планували, що самиця спариться з самцем, у якого тоді ще не було щік. Доглядачка зазначала, що самиці шукають партнерів із уже сформованими валиками. Зрештою самиця завагітніла від іншого самця, з яким, за її словами, одразу «знайшла спільну мову». У першого ж самця щоки почали рости пізніше.
Що запускає перехід до «щокатого» типу
Спостереження показують, що самці можуть довго залишатися без щік, поки поблизу мешкає домінантний «щокатий» сусід. Коли такого самця не стає, перетворення може відбутися досить швидко.
Існувала гіпотеза, що процес блокують стрес і тиск від старших самців. Однак вимірювання не підтвердили цю версію: найбільший рівень гормонів стресу зафіксували саме у тих, хто активно переходить у «щокатий» стан.
Натомість відзначили іншу закономірність: у «щокатих» самців вищий рівень тестостерону, а в тварин із зоопарків, які довго залишалися без щік, його менше навіть через роки, коли вони вже набули «щокатого» вигляду.
Є й помітні відмінності між островами. Попередні дані свідчать, що на Суматрі самці значно частіше «застигають» у формі без щік. На одній із дослідних ділянок там «безщоких» майже вдвічі більше, ніж «щокатих». На Калімантані ситуація протилежна: домінують великі самці з валами на щоках.
Науковці пов’язують це з тим, що калімантанські «щокаті» частіше пересуваються по землі, загалом рухливіші, самі наздоганяють самиць і відганяють від них «безщоких». У таких умовах багаторічне очікування у скромнішому вигляді втрачає сенс, адже більші шанси на успіх мають саме великі мобільні самці.
На Калімантані, згідно з даними про батьківство, більше потомства припадає на «щокатих» самців. Для Суматри подібної інформації поки що значно менше, тому картина там ще не така чітка.
