Основним засобом при виконанні пожежно-рятувальних робіт служать спеціалізовані автомобілі. В СРСР подібну техніку створювали на базі вантажних автомобілів. Наймасовішими були шасі ЗІЛ, КамАЗ і УрАЛ. В сільській місцевості найчастіше використовувалися більш дешеві і прості пожежні машини на базі вантажівок ГАЗ.
Загальні відомості
Багато років завод ЗІЛ був найбільшим виробником вантажних автомобілів в СРСР. Завод випускав два типи вантажівок – ЗІЛ-130 з заднім приводом і ЗІЛ-131 з повним приводом. Саме ці два шасі найчастіше використовували для створення спецтехніки.
Слід зазначити, що шасі з заднім приводом використовувалося для будування машин-цистерн, а більш стійке і універсальне шасі з повним приводом – для висувних автомобільних сходів.
Пожежні автоцистерни призначені не тільки для гасіння вогнищ пожежі в різних умовах, але і служать для доставки пожежного розрахунку. На борту машини є запас води та піноутворювача, а також насосна установка з можливістю подачі води з відкритих водойм.
Автомобілі-цистерни АЦ30(130)63
Перший варіант пожежної машини на новому шасі ЗІЛ-130 з’явився в серійному виробництві з осені 1965 року. Розробку і виробництво машини під позначенням ПМЗ 63 вів Прилуцький завод протипожежного обладнання. Через деякий час, у відповідності з новою системою позначень, машину перейменували в АЦ30(130)63. В індексі машини букви АЦ позначали автоцистерну, 30 – потужність встановленого насоса в літрах за секунду, 130 – тип базового шасі і 63 – тип моделі. Згодом до виробництва машин з таким же позначенням приступили заводи в Орехово і Лосино-Петровському.
Бойовий розрахунок машини складався з семи осіб, в їх число входив і водій. Вантаж запас води в цистерні – 2100 літрів, запас пенотворчого складу – 150 літрів. Автоцистерни комплектувалися переносною мотопомпою МП 800А, трехколенной сходами та іншим обладнанням. Напір води забезпечувався з допомогою насоса моделі ПН 30КФ потужністю 30 л/сек., однак зустрічаються машини пізніх випусків з насосом потужністю 40 л/с. Таким був варіант АЦ30(130)63А, який оснащувався 40-літровим насосом ПН 40У зі збільшеною продуктивністю (саме про це говорила літера «А» в позначенні моделі). Завод в Прилуках ставив такий насос на весь асортимент продукції з кінця 60-х. Дальність суцільного струменя води досягала 100 метрів, при використанні лафета вона скорочувалася до 60 метрів.
Привід насоса здійснювався карданним валом від коробки відбору потужності. Число обертів двигуна пожежного Зіла могло регулюватися з насосного відділення.
Автомобілі-цистерни АЦ30(130)63Б
Через деякий час у виробництво пішла машина АЦ40(130)63Б, мала нове шасі, кабіну й цистерну збільшеною до 2360 літрів ємності. Ємність бака для піноутворювача становила 170 літрів. Новий пожежний ЗІЛ позбувся накладних крил на задніх арках коліс. Помітно змінилася конфігурація корми машини – якщо попередня версія мала піднесену задню частину, то у нової машини її спрямила. Патрубки систем пожежогасіння прибрали всередину кузова, доступ до них здійснювався через лючки. Карбюраторний 150-сильний двигун дозволяв розганяти майже десятитонну машину до швидкості 90 км/год.
Пожежні Зіли моделі 63Б могли оснащуватися як старої, так і нової облицюванням радіатора. Чіткої часової межі переходу типів облицювання не існує.
Інші версії машин на базі Зіла-130
Крім автоцистерн існували інші версії пожежних Зілов-130. Серед них можна виділити автомобілі газодимозахисної служби АГ-12(130)-ПМ-198 і установки порошкового гасіння АП 2. Такі машини використовувалися в пожежних частинах великих міст до середини 90-х.
Ще один тип пожежних автомобілів ЗІЛ – автонасосы. Найпоширенішим був насос АН30(130)64А, який почав випускатися в середині 60-х років під позначенням ПМЗ-64А. Машини не мали цистерни для води, запас пенотворчого складу становив 500 літрів. У комплект машини входила трехколенная сходи, кисневі балони та інші засоби пожежогасіння.
Автодрабина АЛ30(131)Л21
Одними з найпоширеніших пожежних Зілов-131 стали автодрабини. Поворотна підстава сходів встановлювалося над задньою візком шасі. Стійкість машини забезпечували чотири аутригера по кутах платформи. Привід повороту і розсування сходи здійснювався від коробки відбору потужності. Для управління сходами служили важелі на пульті, розташованому разом з сидінням оператора на поворотному підставі. З протилежного боку на підставі кріпилося запасне колесо.
Машина АЛ30(131)Л21 проводилася в місті Торжку з 1968 по 1983 рік. Випуск продовжувався і пізніше, але вже під позначенням АЛ30(131)506. Основною відмінністю стало подовження колін сходи на 300 мм. Машини випуску до 1983 року мали пульт управління з трьома важелями, після модернізації важелів стало чотири.
Максимальний виліт сходи до 30 метрів дозволяє здійснювати гасіння у дев’ятиповерхових будинках. На її секціях встановлені три різноспрямованих прожектора підсвічування. У складеному стані вона може використовуватися в якості стріли підйомного крану. У комплектацію машини входили додаткові штурмові драбини.
Автодрабина АЛ30(131)506Д
Модернізований варіант сходів на базі пожежного Зіла-131. Основні зміни торкнулися вузлів поворотної частини, гідравлічних механізмів і органів управління. Для підвищення стійкості машина оснащена системою блокування ресор. Механізм складається з гідроциліндра і троса, який при натягу блокує ресору задньої візки.
В гідропривід машини входять коробка відбору потужності, насос і фільтри робочої рідини, апаратура управління, магістральні трубопроводи і масляний бак. Автомобіль оснащений дублюючим аварійним приводом сходів.
