Старий важкий телевізор із кінескопом ще нещодавно було складно пристроїти навіть безплатно, а сьогодні окремі моделі продають за сотні доларів. Водночас чимало апаратів як і раніше нікому не потрібні. Важливо зрозуміти, до якої категорії належить саме ваш пристрій і від чого залежить його вартість.
У 2018 році після вимкнення аналогового ефіру такі телевізори перестали приймати ефірні канали без додаткового тюнера Т2. Ще десять–п’ятнадцять років тому громіздкі апарати, що займали половину тумби й важили кілька десятків кілограмів, намагалися просто віддати. Тепер же деякі моделі Sony, JVC, Panasonic і Philips, а також професійні відеомонітори продаються за дуже відчутні суми.
Чому їх називають «ламповими» і що таке CRT
Слово «ламповий» перейшло до сучасніших апаратів від ранніх телевізорів 1960–1980-х років, де вся електронна схема працювала на радіолампах. Такими були, наприклад, київський «Славутич» чи львівський «Електрон».
Телевізори Sony і Philips 1990-х років уже не мають у собі радіоламп — за винятком самого кінескопа, тобто електронно-променевої трубки. Коректніше називати цю техніку кінескопною або CRT-телевізорами, а не ламповою в буквальному сенсі.
Як безкоштовний апарат став дефіцитом
Головний чинник зростання цін — повне згортання виробництва кінескопів. Sony закрила останній завод Trinitron у 2008 році, а останній великий виробник кінескопів зупинився у 2015-му. Нових трубок більше не випускають, а справних пристроїв із кожним роком меншає.
Після масового переходу на пласкі LCD-телевізори мільйони старих апаратів викинули або віддали на переробку. Ті, що вціліли, часто працюють досі: конденсатори в них старіють повільно й можуть служити десятиліттями. Проте з часом зношується кінескоп, погіршується геометрія зображення, відмовляють високовольтні вузли. Запчастини знаходити стає складніше, а майстрів, які готові взятися за ремонт кінескопів, теж усе менше.
Повернути масове виробництво практично нереально. Для цього потрібно було б будувати нові заводи, відновлювати спеціальне обладнання та ланцюги постачання скла й електронних компонентів. До того ж у склі кінескопів міститься свинець, а його застосування нині суворо регулюється, що додатково ускладнює ситуацію.
Чому ретроігри виглядають краще на старому телевізорі
Основні покупці таких апаратів сьогодні — шанувальники ретроігор. Консолі на кшталт Dendy, Sega Mega Drive, Super Nintendo, першої PlayStation і Nintendo 64 створювали з прицілом саме на CRT-екрани.
Графіка цих приставок має невелику роздільну здатність і спирається на особливості аналогового сигналу. Кінескоп трохи «змішує» сусідні точки, пом’якшує різкі краї, створює характерні горизонтальні лінії. Завдяки цьому піксельні персонажі виглядають більш цілісними, а не як розріджений набір великих квадратів.
На сучасному телевізорі з Full HD або 4K стару картинку доводиться значно розтягувати. Якщо обробка сигналу слабка, зображення стає або мильним і розмитим, або надто різким, і з’являються «рвані» краї, до того ж псуються пропорції кадру.
Ще одна проблема — підключення. У багатьох нових телевізорів немає класичних аналогових «тюльпанів». Тоді приставку з’єднують через перехідник на HDMI. Прості адаптери лише передають сигнал, але практично не поліпшують його якість.
Важлива й затримка зображення. У кінескопного телевізора вона практично відсутня: між натисканням кнопки та появою реакції на екрані проходить мінімум часу. «Ігровий режим» у сучасних моделях зменшує затримку, але до CRT усе одно не дотягується. Для динамічних ігор, файтингів чи використання старих світлових пістолетів це критично.
Класичні світлові пістолети взагалі не працюють з ЖК- або OLED-панелями. Їхня логіка ґрунтувалася на тому, що пістолет фіксує момент, коли промінь кінескопа пробігає конкретну точку екрана. У пласкій панелі весь кадр підсвічується одразу, тому ця технологія стає несумісною.
Саме завдяки ретрогеймерам окремі моделі Sony Trinitron і JVC перетворилися на колекційні екземпляри, за які готові платити значно дорожче за пересічний старий телевізор.
Від чого залежить ціна: один телевізор нічого не вартий, інший — дуже дорогий
Подорожчали далеко не всі кінескопи. Звичайні пізні моделі маловідомих брендів часто й далі можна отримати майже задарма, особливо якщо йдеться про велику діагональ, яку ще потрібно самостійно вивезти.
Найцікавішими для покупців залишаються відносно компактні телевізори з діагоналлю 14–21 дюйм, хорошою геометрією зображення, яскравим кінескопом і потрібним набором роз’ємів — насамперед SCART із RGB, а також S-Video чи компонентний вхід.
Оцінити свій апарат можна в кілька кроків.
- Подивитися марку й модель на наклейці ззаду. Найчастіше шукають Sony Trinitron і JVC, тоді як пристрої маловідомих брендів майже не цікавлять колекціонерів.
- Оцінити форму екрана. У старих Trinitron поверхня майже пласка зверху донизу й трохи вигнута лише з боків; у пізніших моделей вона повністю пласка.
- Перевірити наявність роз’ємів. Широкий плаский SCART є на більшості європейських апаратів, саме через нього ретроприставки дають найкраще зображення. Кругле гніздо S-Video або три окремі «тюльпани» компонентного входу (зелений, синій і червоний) також вважаються перевагою.
- Жовтий, білий і червоний «тюльпани» — це звичайний AV-вхід, який є майже в усіх телевізорах, але не додає вартості сам по собі.
- Якщо на корпусі є тільки антенне гніздо без жодних додаткових входів, такий апарат цінується найменше.
Окрему групу становлять професійні студійні монітори Sony PVM і BVM. Їх використовували на телебаченні, у монтажних апаратних, а також у медичній техніці. Вони відомі своєю точною передачею кольорів, дуже чітким зображенням і великою кількістю налаштувань.
На міжнародних майданчиках на кшталт eBay звичайні справні Sony Trinitron із діагоналлю 13 дюймів можуть виставлятися в діапазоні приблизно 180–425 доларів. Моделі 27 дюймів — близько 400–500 доларів, а рідкісні широкоформатні варіанти — до 1 500 доларів і вище. Важливо розуміти, що йдеться саме про заявлені ціни в оголошеннях — реальна сума угоди може виявитися нижчою.
У Європі окремі невеликі Trinitron інколи пропонують за кілька сотень євро, а особливо добре збережені екземпляри в оригінальних коробках оцінюють майже в 600 євро. На українських майданчиках, наприклад OLX, суми скромніші: типовий Trinitron частіше продають за кілька сотень гривень, а студійні PVM можуть коштувати десятки тисяч гривень.
Хто купує кінескопні телевізори, окрім геймерів
Крім поціновувачів ігор, старі телевізори цікавлять колекціонерів електроніки, власників ігрових клубів, музеї та дизайнерів інтер’єрів. Кінокомпанії використовують їх як реквізит у фільмах про 1980–1990-ті роки, музичних кліпах чи тематичних інсталяціях.
Деякі власники підключають до кінескопних апаратів відеомагнітофони, щоб дивитися касети VHS. На сучасних 4K-панелях низька роздільна здатність старих записів особливо помітна: проявляються шуми, артефакти, дефекти плівки. Кінескоп же частину цих недоліків природно «маскує» завдяки особливостям відтворення аналогового сигналу.
Немалу роль відіграє й ностальгія. Для когось це спосіб знову побачити ігри дитинства такими, якими їх пам’ятають. Для інших кінескопний телевізор перетворився на символ своєї епохи — поруч із касетним магнітофоном чи програвачем платівок, які з функціональної техніки стали предметами колекціонування.
