Чому океанічні «кінські широти» змушували моряків позбуватися коней

Назва «кінські широти» на морських картах пов’язана з доволі похмурою сторінкою історії мореплавства. Саме тут на старих вітрильниках масово гинули коні, яких везли через океан до Америки, і саме звідси пішли розповіді про тварин, яких моряки скидали у воду.

Перше запитання, яке зазвичай виникає, коли чуєш цю історію: навіщо викидати коня посеред океану, якщо на кораблі бракує провіанту і тварину можна було б з’їсти? Насправді тварин справді скидали за борт, але ситуація була складніша, ніж проста заміна коня на харчі.

Де саме розташовані «кінські широти»

Так називають дві смуги в океані приблизно між 30–35 градусами північної та південної широти. Моряки давали їм ще одні назви: північну частину звали «штилями Рака», а південну — «штилями Козерога».

Для цих зон характерні тривалі штилі або дуже слабкий вітер, палюче сонце і суха спека. Вітрильні кораблі, потрапляючи сюди, опинялися в справжній пастці: без вітру вони могли майже не рухатися з місця днями чи навіть тижнями.

У щоденниках мореплавців XVIII століття описані випадки, коли штиль у цих широтах тривав надзвичайно довго. Так, супутник капітана Кука у плаванні 1775 року занотував, що тут інколи не віє жоден подих вітру цілий місяць.

Навіщо коней взагалі везли за океан

Своїх диких коней у Америці на той час уже не було — вони вимерли ще наприкінці льодовикового періоду. Тому кожна тварина, що з’явилася на континенті, була завезена європейцями.

Перші коні потрапили до Америки разом із Колумбом у його другій експедиції 1493 року. Для завойовників це була ключова військова перевага: вершник на коні давав зовсім інший рівень мобільності та сили, а купити таких тварин на місці було ніде.

Через це коні були неймовірно цінними, і кожна голова табуна, що вирушала в дорогу через океан, мала велику вартість. Саме тому їх так старалися зберегти живими до моменту прибуття.

Як перевозили коней і що їм загрожувало

Морське перевезення коней було дуже складною справою. Тварин підіймали на борт за допомогою снастей, облаштовували для них ясла й везли разом із ними значні запаси корму.

Щоб коней не кидало по трюму під час хитавиці, їх фіксували в спеціальних підвісах. Попри ці заходи, плавання залишалося для тварин важким випробуванням: спека, задуха, обмежений простір і тривала дорога давалися взнаки.

Уже в 1535 році іспанські моряки назвали ділянку між Іспанією та Канарськими островами «Затокою Кобилиць». Там гинуло стільки коней, що тварину, яка жива добиралася до Канар, вважали майже врятованою. На далеких маршрутах інколи гинула мало не половина всього табуна.

Зберігся, наприклад, опис подорожі 1541 року до Бразилії: на кораблі було 46 коней, а дістатися берега змогли тільки 26. Інші загинули в дорозі.

Чому штиль ставав смертельним для тварин

Головною проблемою під час затяжного штилю була прісна вода. Один кінь може випивати приблизно 40 літрів на добу. Для порівняння: матрос на вітрильнику отримував лише близько півтора літра в день.

Виходило, що одна тварина за добу випивала стільки, скільки дві десятки людей разом узятих. Якщо корабель надовго застрягав у зоні безвітря і запаси води вичерпувалися, перед командою поставав вибір між життям людей і виживанням коней.

У таких випадках коней, часто вже напівживих від спраги та виснаження, скидали у море. Зазвичай йшлося саме про мертвих або зовсім знесилених тварин.

Чому коней не забивали на м’ясо

Живих коней берегли якнайдовше, бо без них втрачася сенс військових походів і експедицій, для яких тварин і перевозили. Тому до вбивства придатних до служби коней вдавалися лише тоді, коли становище людей ставало критичним.

Відомий випадок 1528 року на узбережжі Флориди. Загін опинився без кораблів і провіанту, і тоді люди почали забивати одного коня кожні три дні, щоб не померти з голоду, поки будували човни для порятунку. Місце, де це сталося, отримало назву «Бухта Коней».

На океанських маршрутах ситуація була іншою: зазвичай коней скидали за борт саме тоді, коли вони вже були неживі або не могли витримати подальший шлях.

Альтернативне пояснення назви

Найстаріше тлумачення «кінських широт» базується на словах моряків, які говорили, що саме в цих смугах штиль «губить коней» на шляху до Нового Світу. Однак існує ще одна цікава версія, пов’язана з морським побутом, насамперед англійського флоту.

У моряків був вираз «мертвий кінь», яким називали роботу, за яку гроші вже отримані наперед. Перед виходом у рейс матросам часто видавали аванс за місяць або два, і ці кошти швидко витрачалися ще до подорожі. Перші тижні в морі команда фактично «відпрацьовувала» цей борг.

Коли час, за який був виплачений аванс, закінчувався, на деяких кораблях влаштовували своєрідний ритуал: палубою тягнули опудало коня, набите соломою, а потім під загальні вигуки скидали його в океан, символічно позбуваючись «мертвого коня» — уже відпрацьованого боргу.

Чи пов’язана назва «кінські широти» саме з цим звичаєм, достеменно невідомо. Проте обидві версії — і про загибель справжніх коней у штильових зонах, і про флотський вислів — лишаються частиною морської легенди, яка пояснює появу цієї незвичної позначки на картах.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here