Біг із собакою наввипередки, погоня за зайцем у полі чи білкою в парку — знайомі картини з дитинства. Сьогодні вчені мають вимірювання швидкості для сотень видів тварин, тож можна досить точно сказати, кого звичайна людина здатна обігнати на довгій дистанції, а кого не наздожене навіть чемпіон світу на стометрівці.
Як швидко біжить людина у порівнянні з дрібними гризунами
Більшість аматорів не знають свою пікову швидкість у спринті, зате добре пам’ятають час на дистанції 5 км. У масових забігах половина учасників долає 5 кілометрів швидше, ніж за 29 хвилин 20 секунд, а інша половина — повільніше. Це приблизно 10 км/год.
Зіставити це можна з поведінкою сірого щура: коли він тікає щосили, розвиває близько такої ж швидкості. Той, хто пробігає 5 км за 25 хвилин, рухається вже зі швидкістю близько 12 км/год — це межа можливостей хатньої миші.
Різниця в тому, що щур чи миша тримають таку швидкість лише в короткому ривку, тоді як людина-аматор здатна підтримувати її всі п’ять кілометрів. На довгій дистанції дрібних гризунів людина б обійшла без особливих труднощів.
Кого не обжене навіть найшвидша людина
Рекордсмен світу Усейн Болт у 2009 році на 100-метровій дистанції досяг пікової швидкості близько 44,7 км/год, а середня швидкість на всій стометрівці становила приблизно 37,6 км/год. Попри це, чимало знайомих нам тварин бігають ще швидше.
- заєць-русак — близько 70 км/год;
- перегоновий кінь — близько 70 км/год;
- хорт на собачих перегонах — до 67 км/год;
- сарна — близько 60 км/год;
- вовк у погоні — приблизно 55–65 км/год;
- лось — близько 55 км/год;
- бурий ведмідь — до 50 км/год;
- кабан — до 40 км/год.
Кабан дещо повільніший за Болта на піку, але для пересічної людини це все одно недосяжна швидкість.
Швидкість великих звірів зазвичай визначали за показниками спідометра автомобіля, який рухався поруч, тому ці цифри орієнтовні. Найточніші дані маємо для людини, хорта та перегонового коня, оскільки їхні результати фіксують на офіційних змаганнях.
Чому слон не розганяється настільки, як міг би
Дослідження німецьких учених 2017 року показало: що більша тварина, то вища її потенційна швидкість, але лише до певної межі. Миша обганяє жука, кролик — мишу, проте слон, хоч і набагато важчий, не здатен перевершити гепарда.
Під час ривка м’язи витрачають запас енергії, який зберігається безпосередньо в них і швидко вичерпується. Щоб зрушити з місця важке тіло, потрібен триваліший розгін, тож слон витрачає сили ще до того, як досягає теоретично можливої для свого розміру швидкості.
Через це з азійським слоном вправний бігун може конкурувати. У Таїланді швидкість азійських слонів вимірювали за допомогою фотодатчиків: найшвидші тварини показали понад 24 км/год. Учений, який проводив ці вимірювання, у шкільні роки долав милю (1,6 км) за чотири з половиною хвилини й продовжував виступати у ветеранських забігах. За його словами, у спринті він лише «ледве-ледве» може бігти настільки ж швидко, як найпрудкіші з цих слонів.
Швидкість африканських слонів так точно не фіксували, її оцінюють у діапазоні від 24 до 40 км/год.
Малі звірі стартують швидше за людину
У дрібних тварин ситуація протилежна. Легке тіло майже не потребує розгону, тому білка чи борсук виходять на свою максимальну швидкість майже миттєво.
Звичайна руда білка здатна бігти близько 20 км/год, тобто вдвічі швидше за середнього аматора на п’ятикілометровій дистанції. Борсук, рятуючись, розганяється до приблизно 30 км/год.
Людині ж, навіть дуже швидкій, потрібні десятки метрів, щоб набрати максимальний темп. Усейн Болт виходив на свій пік лише приблизно на 50-му метрі. Тому на перших метрах білка легко вирветься вперед, хоч її гранична швидкість і не така вражаюча, як у великих хижаків.
Чому людина витриваліша за собаку
Найшвидший наземний звір — гепард. Нашийник із GPS у Ботсвані зафіксував у дикого гепарда швидкість близько 93 км/год. Водночас таку швидкість він тримає лише одну-дві секунди, а середня дистанція погоні за здобиччю зазвичай менша за 200 метрів.
Людина влаштована інакше. На двох ногах галопом не поскачеш, тому в короткому спринті ми програємо майже всім чотириногим приблизно нашої ваги. Зате на довгій дистанції маємо перевагу.
Тренований бігун може підтримувати швидкість 14 км/год і більше протягом тривалого часу. Великий собака вагою з людину на такій швидкості вже переходить із рисі на галоп, а під час галопу тварина швидко перегрівається.
Людина майже не має шерсті й активно пітніє. Випаровування поту ефективно охолоджує тіло під час бігу. Собака ж охолоджується переважно завдяки частому диханню з відкритою пащею, а на галопі так дихати важко.
Через це собака масою, подібною до людської, здатен бігти галопом зі швидкістю близько 28 км/год лише 10–15 хвилин, та й то за прохолодної погоди.
«На довгій дистанції ми можемо обігнати своїх собак і гідно позмагатися з багатьма кіньми», — зазначає гарвардський антрополог Деніел Ліберман.
Людина проти коня: хто сильніший на марафоні
На марафонських дистанціях людина обходить більшість ссавців, але не всіх. Кінь здатен тримати галоп зі швидкістю близько 32 км/год на відрізку приблизно 10 км, і на рівній дорозі легко випереджає людину.
Для порівняння, учасник великого міського марафону в середньому біжить зі швидкістю близько 9,5 км/год. Однак у спеку ситуація змінюється на користь людини завдяки кращому охолодженню тіла.
В Уельсі з 1980 року щочервня проводять забіг «Людина проти коня» гірською трасою завдовжки близько 35 км. Уперше людина перемогла в 2004 році. Загалом на її рахунку вже п’ять перемог, остання — у 2025-му. У 2026 році знову виграв кінь.
Отже, на коротких дистанціях більшість тварин залишать людину далеко позаду, але на довгих забігах, особливо в спеку, наші витривалість і система терморегуляції дозволяють змагатися навіть із великими чотириногими.
