Подаруй мені, Боже,
Цю жінку,
І не дай ніколи їй схаменутися
Я за кожен подих,
З нею схрещений,
Заплатив тобі більше, ніж сторицею.
Продолжи мені, Боже,
Її прикрості,
Якщо вони стануть неминучістю,
Щоб міг фінал
Її повісті
Я прикрасити турботою і ніжністю.
Вкажи мені, Господи,
Смутку тріщини
На душі її занадто довірливою.
Я люблю, я хочу
Цю жінку.
От і все, – більше мені нічого просити….
Допоможи мені, Боже,
Стати єдиним,
Нехай не першим, але Кращим і вартим
Її ніжних губ,
Око таємничих,
Поцілунків її, як скарби.
Підкажи їй, Боже,
Що я – суджений,
Її брат, її чоловік, її копія.
Не випадковий друг,
Не віддушина,
Не ночей одиноких утопія….
Вкажи мені, Господи,
Смутку тріщини
На душі її занадто довірливою.
Я люблю, я хочу
Цю жінку.
От і все, – більше мені нічого просити….
Я давно міг стати,
Без сумніву,
Справжнім батьком її дочки….
Дай хоч сил нам чекати,
Дай терпіння!
Адже довжина до тебе, Господи, черга….
Я зможу зцілити
Смутку тріщини
На душі її занадто довірливою.
Подаруй мені, Господи,
Мою жінку!
От і все, – більше мені просити нічого!
Олександр Афанасьєв