Єнотоподібний собака мешкає майже по всій території України, але побачити його напряму вдається рідко: більшість людей навіть не здогадується, що цей звір може жити зовсім поруч. Він веде потайний нічний спосіб життя, тримається вологих заростей і лише зрідка трапляється людині на очі.
Зовні він дуже нагадує єнота — темна «маска» навколо очей, пухнасті щоки, невисокі лапи. Через це його часто й називають просто єнотом. Насправді ж родичем справжнього єнота він не є: єнотоподібний собака належить до родини псових, і найближчі його «родичі» — лисиці.
Хто такий єнотоподібний собака
У науці його рід назвали Nyctereutes, що перекладають як «нічний мандрівник». Ця назва набагато точніше відображає його звички, ніж побутове «єнот». Справжній єнот-полоскун походить із Північної Америки, належить до іншої родини і має іншу зовнішність.
Найпростіше відрізнити цих двох тварин за хвостом. У єнота він довгий, із помітними темними кільцями. У єнотоподібного собаки хвіст коротший — близько 12–18 см, однотонний темний, без смуг. Саме ця деталь допомагає зрозуміти, кого саме ви бачили.
Як звір опинився в українських лісах
Природний ареал єнотоподібного собаки — це Приамур’я, Уссурійський край, території Китаю, Кореї та Японії. У ХХ столітті в СРСР вирішили зробити з нього цінного хутрового звіра, якого триматимуть не лише на фермах, а й у дикій природі.
Спочатку тварин розводили на спеціальних господарствах, а потім випускали в ліси. Обрали саме уссурійську форму єнотоподібного собаки — за особливо густе зимове хутро та пристосованість до тривалих холодних зим.
З 1929 до 1955 року у природу випустили близько 9 тисяч цих звірів, переважно в європейській частині тодішньої країни. В Україні їх почали випускати з 1934 року. Найкраще єнотоподібний собака прижився біля води: на островах у заплавах Дніпра, у дельтах Дунаю й Дніпра, неподалік ставків рибних господарств.
Він досить швидко став промисловим видом. Уже у 1950-ті роки мисливці щороку добували 5–7 тисяч єнотоподібних собак. Далі на захід звір розселився самостійно, у середньому просуваючись приблизно на 40 км за рік.
Так, у Польщі його вперше зафіксували в 1955 році — найімовірніше, тварини прийшли туди саме з територій Білорусі та України. У Німеччині єнотоподібний собака з’явився на початку 1960-х років.
Чому його майже не помічають
Єнотоподібний собака активний у сутінках і вночі, а день переважно проводить у норі. Він тримається вологих місць із густими заростями — боліт, річкових долин, берегів водойм, де легко лишається непомітним.
Голос цей звір подає нечасто, тому в лісі частіше вдається знайти його сліди, ніж побачити самого господаря. Додатково до цього, чисельність єнотоподібного собаки значно менша, ніж кількість лисиць.
За даними останнього опублікованого обліку за 2007 рік, у мисливських угіддях України нарахували близько 80 тисяч лисиць та близько 10 тисяч єнотоподібних собак. Тож шанс зустріти лисицю помітно вищий.
Осіннє нагулювання жиру та зимовий сон
Восени єнотоподібні собаки активно поїдають ягоди та різні плоди. Від початку літа й до пізньої осені вони можуть майже подвоїти свою вагу. Жир потрібен тварині для зими — це єдиний представник родини псових, який узимку впадає в сон.
Цей стан не такий глибокий, як у ховрахів: температура тіла знижується лише приблизно на два градуси. У Фінляндії єнотоподібні собаки зазвичай засинають із листопада до березня, коли тривалий час тримаються морози нижчі за ?10 °C і лежить глибокий сніг.
Коли зима м’якша, період сну скорочується: під час відлиг звір може виходити, щоб підживитися. В умовах Німеччини він часто взагалі не спить узимку — тамтешній клімат це дозволяє.
Раціон і вплив на інші види
У їжі єнотоподібний собака невибагливий: бере все, що вдасться знайти або впіймати. До його раціону входять жаби, різні комахи, мишоподібні гризуни, яйця, ягоди, зерно, падло та інші доступні корми.
Дослідження в Біловезькій пущі показали, що склад їжі цього звіра майже вдвічі різноманітніший, ніж у лисиці: остання головно полює на мишей і птахів. Особливо від єнотоподібного собаки потерпають птахи, які влаштовують гнізда на землі поблизу води.
Навесні та влітку, в період гніздування, він активно патрулює болота й береги, відганяє птахів від гнізд і поїдає яйця. Саме тому його присутність помітно впливає на тих, хто гніздиться в таких місцях.
Як зрозуміти, що звір оселився поруч
Єнотоподібний собака може навідатися і до людських господарств, зокрема до курників. Його слід легко переплутати зі слідом лисиці, проте він зазвичай більший і ширший, а пальці на відбитку помітно розставлені.
Ще одна характерна ознака — так звана «убиральня»: звір лишає купки посліду в одному й тому самому місці неподалік від нори. Якщо ви бачите такі скупчення, є висока ймовірність, що єнотоподібний собака вже обрав це місце для життя.
Свої нори він риє нечасто. Найчастіше займає вже готові житла борсуків або лисиць. Якщо в момент небезпеки, наприклад коли його загнав дворовий пес, тварині нікуди тікати, вона вдає «мертву»: падає на землю й завмирає без руху.
Такий прийом — спосіб захисту, адже хижаки, як правило, найшвидше реагують саме на рух здобичі. Коли небезпека минає, «мертвий» звір оживає, принюхується й тихо тікає. Тож не варто руками торкатися нібито неживого звіра біля двору — він може раптово підвестися й кинутися навтіки.
Сказ: на що звернути увагу під час зустрічі
Головне, про що потрібно пам’ятати, зустрівши єнотоподібного собаку чи будь-яку дику тварину поблизу людського житла, — небезпека сказу. В Україні основними переносниками цього захворювання серед диких тварин є лисиці: у першій половині 2025 року на них припадало майже 80% зареєстрованих випадків.
Водночас на сказ хворіють і єнотоподібні собаки. У Польщі науковці називають цей вид другим за значенням переносником сказу серед диких звірів після лисиці. Насторожити має поведінка тварини, яка без страху наближається до людей: втрата страху — одна з ознак сказу.
У такій ситуації не підходьте до звіра, не намагайтеся його нагодувати або вигнати самотужки і не підводьте до нього свого собаку. Про появу підозрілої тварини слід повідомити Держпродспоживслужбу свого регіону або звернутися до місцевої громади.
Щоб домашній пес не заразився сказом, його щороку вакцинують. Таке щеплення роблять безплатно в державних ветеринарних лікарнях — це важлива профілактика для тварини та захист її власників.
