Гучні заголовки про те, що «вчені з точністю 95% вирахували дату кінця світу», створюють відчуття неминучої катастрофи. Насправді йдеться не про пророцтво, а про перекручене трактування наукових робіт і невдале поєднання різних ідей у медіа.
Поштовхом до паніки стала публікація фізиків Алессіо Закконе з Міланського університету та покійного Кості Траченка. Вони запропонували математичну симуляцію динаміки чисельності населення, тобто модель на кшталт «що буде, якщо…», а не конкретний прогноз подій.
У своїх розрахунках науковці припустили, що можливості Землі забезпечувати людей їжею раптово скоротяться до рівня, достатнього лише для близько 2 мільярдів осіб. За такого штучного сценарію виходить, що приблизно до 2064 року населення планети могло б зменшитися удвічі.
При цьому автори моделі окремо наголошують: про жоден гарантований «колапс» мова не йде, а поточну ситуацію вони оцінюють як стабільну. Це умовні математичні розрахунки, а не зафіксована дата глобальної катастрофи.
Тоді звідки взялися загадкові «95% точності» та згадка 2339 року? Тут у гру вступили неуважні інтерпретації журналістів і неточні переклади. В одному тексті зліпили разом роботу Закконе з Траченком та зовсім іншу ідею — так звану «Теорему про кінець світу».
Ця теорема — окрема статистична концепція, що працює з довірчим інтервалом у 95% і пропонує власні оцінки часу існування людства, умовно «даючи» ще близько сімнадцяти тисяч років життя. Вона не пов’язана безпосередньо з конкретною датою 2339 року з новинних публікацій.
Коли у мас-медіа змішали цифри та терміни з різних наукових статей, вийшла ефектна, але некоректна «сенсація» про нібито точний рік кінця світу і майже безпомилковий прогноз.
Наукова спільнота ставиться до подібних моделей вкрай критично: над ними або відверто жартують, або жорстко розносять у фахових дискусіях. Основна претензія в тому, що такі формули часто ігнорують ключовий чинник — розвиток технологій і здатність людей адаптуватися до змінних умов.
Отже, гучні заголовки про «95% ймовірності кінця світу» та конкретні роки — це наслідок недбалого поводження з науковими даними, а не реалістичний сценарій майбутнього.
