Більше двадцяти років тому в Ізраїлі з’явилося на світ близько сотні дітей, за якими дослідники з міждисциплінарного центру в Герцлії і Університету Бар-Ілана спостерігали до тих пір, поки ці діти не подорослішають. Деякі з них народилися в строк, деякі — до терміну. Серед тих, хто народився до терміну, були ті, яких пару тижнів просто не дозволяли брати на руки, і були інші, які були більш міцними і яких дозволяли потримати на руках одну годину в день. Зрозуміло, ті діти, які народилися в строк, відразу потрапляли в материнські обійми.
За дітьми, як було сказано, спостерігали більше двадцяти років. Дослідників цікавило, як в них формуються соціальні навички і як працюють ті зони мозку, які відповідають за розуміння інших людей. Виявилося, що чим раніше мати обійме немовля, тим більш емпатичною людиною воно виросте. Цю емпатію видно хоча б в тому, як молода людина поводиться у родині. Ті діти, які рано відчували фізичний контакт з матір’ю (простіше кажучи, ті, яких відразу брали на руки), потім краще розуміли матір, краще спілкувалися з нею — словами і без слів, і не драматизували ситуацію, коли у матері з якогось приводу була власна думка, що не збігається з їх думкою.
Що до активності мозку, то у тих дітей, яких відразу брали на руки, активніше працювало мигдалеподібне тіло і острівцева кора. Мигдалеподібне тіло, або амигдала — це емоційний центр; острівцева кора допомагає інтегрувати сигнали, що описує наш власний стан, з зовнішніми сигналами, що повідомляють про емоції інших людей. Можна сказати, що діти з чутливою амигдалою і острівцевою корою краще розуміють чужі переживання і можуть їм співпереживати. До речі, активність різних зон мозку оцінювали вже у дорослих дітей, тобто материнська ласка залишається в налаштуваннях мозку на довгі роки. Цілком можливо, що свою роль відіграє і те, як з дитиною поводиться батько — у всякому разі, автори роботи вважають, що «батьківський ефект» повинен бути не слабкішим материнського.
Автори роботи не даремно включили в своє дослідження недоношених дітей, яких можна було брати на руки, нехай і ненадовго. Якби вони аналізували тільки звичайних дітей і тих, кого в перші дні взагалі не брали на руки, то можна було сказати, що різниця в соціальних навичках обумовлена недоношеністю, а не відсутністю фізичного контакту з матір’ю. Однак у тих дітей, які народилися раніше терміну, але яких все-таки брали на руки, емпатія була розвинена все ж краще.
Материнська турбота робить дітей більш врівноваженими — тобто більш готовими співвідносити свою поведінку з оточуючими. Причому це можна побачити на рівні генетичної регуляції: у дітей, з якими матері тісно спілкувалися, на ДНК з’являлися епігенетичні модифікації, керуючі активністю генів окситоцинових рецепторів. А від генів окситоцинових рецепторів багато в чому залежить, як ми поводимося в соціальних контактах. У цих експериментах брали участь п’ятимісячні немовлята, за якими спостерігали близько року. Нові дані дозволяють припустити, що материнська турбота впливає на нашу поведінку буквально з перших днів життя і як мінімум до двадцяти років.
