З моральної точки зору брехати погано. Цього нас вчать з дитинства. Тільки правда і жодного лукавства. А етикет нас вчить бути ввічливою людиною.
Але адже якщо всім говорити правду, можна й образити нею і прославитися неввічливим невігласом. Як знайти вихід з цього протиріччя? Письменник Олександр Гнесин має на цей рахунок свою думку, що наша редакція знаходить дуже цікавим.
Брехня на благо
«Я знаю, як врятувати світ. Тільки він навряд чи зі мною погодиться. Але я все одно наполягаю на своєму і вважаю, що секрет виживання — у лицемірстві. Його ескалація може служити мірою цивілізації. Чим рідше ми говоримо, що думаємо, тим легше всім ужитися один з одним».
« Терпимість починається з брехні і закінчується ввічливістю, яка стає автоматичною реакцією на будь-який контакт з стороннім. Так англійці, забувши подумати, вибачаються, коли їм наступають на ногу».
«В Японії просто не наступають на ногу, але вибачаються все одно. Воно й зрозуміло: на островах звикли жити в тісноті. Але навіть у просторій Америці хамлять лише за кермом».
«Я багато раз дивувався тому, як людина, тільки що обігнав мене з ризиком для обох наших життів, вийшовши з машини, ховає очі. Ще і тому що, якщо не ховає, можуть і пристрелити».
«На американській дорозі б’ються частіше, ніж у барах. Можливо, тому, що відгородившись від інших склом і металом, простіше бути самим собою, а це – не завжди апетитне видовище».
« Ввічливість якраз і заважає нам відкритися саме так — вивалюючи себе назовні. Іноді на ввічливість ображаються, справедливо вважаючи її лицемірною облудою. Знаю по собі, тому що в Москві мене закидають акцентом».
«Він у мене, звичайно, є, та ще якийсь, але не в рідній мові, на якому я півжиття говорю по радіо. Я довго дивувався, поки не зрозумів, що у всьому винна звичка завжди вітатися, навіть по телефону».
«Між тим ввічливість з сторонніми багатьом здається чужий забаганкою, від якої недалеко і до політкоректності».
«І це я теж можу зрозуміти, бо антитеза ввічливості не грубість, а щирість. Відвертість робить спілкування осмисленим, ввічливість — можливим. Адже ми часто розмовляємо з людьми, ні в чому з нами не приголосними. Довлатов говорив: “Ви нарікаєте, що вони нас не пускають в літературу, але ми б їх не пустили в трамвай””.
«В екстремальних випадках — коли у спілкування вступають республіканці з демократами, кішка з собакою або м’ясники з вегетаріанцями — краще мовчати вголос, говорячи про погоду. Тим більше що про найцікавіше — про кохання, гроші і недоліки ближніх — говорити варто лише щиро».
“Якщо по-англійськи на “Ви” звертаються до Бога або Шекспіром (їх часто плутають), то російська поміщає між “ти” і “Ви” нескінченну градацію відтінків”.
“Сокровенне “ти” вимагає незмішаних почуттів. Воно годиться для тих, кого ми любимо або сильно зневажаємо. Для інших, а це — ціле людство, “Ви” передбачає букет непростих, а іноді й протилежних почуттів”.
