Нирки – один з найважливіших органів видільної системи людини. У разі якщо нормальна діяльність цього фільтраційного апарату порушиться, це загрожує самоотруєнням організму, розвитком набряків, підвищеним кров’яним тиском, порушенням обміну речовин.
Будова нирок
Нирок в організмі дві, по вигляду вони нагадують боби і розташовуються в заочеревинному просторі по обидві сторони від хребта на рівні талії. Кожна людина, хоч раз переніс запальне захворювання видільної системи, і знає симптоми хронічного нефриту, відмінно представляє, де вони знаходяться. Розміри нирок невеликі, а маса не перевищує 200 р. Орган складається з двох шарів: зовнішнього (кіркового) та внутрішнього (мозкового). З боку хребта нирка з’єднується з кровоносними судинами, там же знаходиться спеціальна порожнину – ниркова балія, з якої виходить сечовід.
Будова цих органів дуже складне і вивчається на мікроскопічному рівні. Відомий основний структурний і робочий елемент нирок – нефрон, розташований в кірковому шарі і складається з кровоносних капілярів клубочків, укладених в капуслы, і канальців. Капіляри утворені в результаті розгалуження приносить ниркової артерії, і, треба сказати, тиск в ній досить велико. Подумати тільки: за 4-5 хвилин вся кров в організмі людини встигає пройти через нирки, а загальна довжина канальців нирок досягає 100 км.
Функції нирок
Кількість нефронів в нирках вражає: їх по мільйону в кожній з них. Крізь клубочки цих структурних одиниць за добу фільтрується близько 200 л первинної сечі, яка за складом схожа на плазму крові, тільки позбавлена білків і містить безліч потрібних організму речовин. У звивистих канальцях відбувається зворотне всмоктування в кров більшості речовин, а також секреція, тобто виділення з крові в сечу ряду речовин. Остаточне кількість сечі становить вже 1,7-2 л. Вона потрапляє в ниркові балії і сечовий міхур. Робота нирок постійно змінюється залежно від умов зовнішнього і внутрішнього середовища і регулюється центральною нервовою системою.
Крім видільної функції нирки виконують ще ендокринну та метаболічну, а також підтримують стабільний водо-сольовий і кислотно-лужний баланс, приймають активну участь у кровотворенні, неодноразово протягом доби прокачувавши через себе всю кров в організмі людини і очищаючи її від непотрібних речовин.
Захворювання нирок
Для захворювань нирок характерні деякі загальні симптоми. Про порушення їх роботи сигналізує біль, локалізований в області попереку, з однієї або з обох сторін. Набряки на обличчі і кінцівках також свідчать про порушення функції цих органів. Хворобливість і збільшення частоти сечовипускання, зміна кольору сечі, наявність у ній крові – ці симптоми явно говорять про те, що робота нирок порушена. Запальні захворювання цих органів часто супроводжуються підвищенням температури тіла та деякими загальними симптомами: підвищеною стомлюваністю, зміною кольору шкірного покриву, поганим апетитом та іншими.
Нефрити – це не одна, а група захворювань, які об’єднує наявність запального процесу в тканинах нирок. За характером перебігу розрізняють гострий і хронічний нефрит. Розрізняються вони також з причин запалень і з уражених ділянок нирок. Запалення може поширюватися на всю нирку (дифузна форма), а може торкатись тільки її честь (очаговавая форма). При гострих формах симптоми явно виражені, температура тіла сильно підвищується, а ось хронічний нефрит – хвороба, яка цілком може протікати безсимптомно.
Основні види нефриту. Пієлонефрит
Пієлонефрит – це найпоширеніше запальне захворювання нирок, і викликано воно бактеріальною інфекцією, яка попадає в бруньки або зі струмом крові, або по сечовивідних шляхах. При цьому уражається чашково-мискова система нирки. Страждати від хронічного нефриту цього виду можуть ті, хто в свій час переніс гостру фазу захворювання і не довів його лікування до кінця. Таким людям варто більш уважно стежити за своїм станом: правильно вибудовувати раціон харчування, уникати переохолодження. Схильні до ризику захворіти пієлонефритом майбутні мами, так як зростаючий плід здавлює сечоводи.
Гломерулонефрит
Гломерулонефрит називають ще клубочковым нефритом. В його основі часто лежить імунне запалення клубочків нефронів, що виникає під дією власних антитіл організму, але хвороба може носити і алергічний характер після перенесених інфекцій як вірусної, так і бактеріальної природи. Дія токсичних речовин (алкоголю, наркотиків, ртуті) теж може бути причиною гломерулонефриту.
Вище вже згадувалося про те, що саме клубочки виконують роль фільтрів в організмі. Якщо порушується їх правильна робота, в сечу починають потрапляти потрібні організму речовини, а з нього перестають виводитися продукти розпаду. Людина страждає від загальної слабкості, болю в попереку, нудоти, набряків, задишки і порушення сечовипускання. Особливістю хронічного нефриту цього типу є чергування періодів ремісії з епізодами загострення симптомів. Захворювання при відсутності адекватного лікування може закінчитися хронічною нирковою недостатністю.
Інтерстиціальний нефрит
Інтерстиціальний нефрит – захворювання, при якому відбувається ураження проміжної тканини і канальців нефронів. Трапляється це в результаті застосування ліків, зокрема антибіотиків та діуретиків, а також протизапальних засобів, на тлі деяких бактеріальних і вірусних інфекцій, які в даному випадку є не причиною, а каталізатором, провокуючим фактором захворювання. Ще серед причин цієї хвороби зустрічаються отруєння токсинами та ураження від дії іонізуючого випромінювання. Оскільки при інтерстиціальному нефриті спостерігається порушення функції канальців, а на ниркові балії запалення не поширюється, дану патологію ще називають тубулоинтерстициальным нефритом.
Слід врахувати, що описувана форма захворювання має особливість протікати приховано, поки не перейде в хронічний тубулоинтерстициальный нефрит. Розвивається патологічний процес в підсумку приводить до появи симптомів інтоксикації організму. Досить складно діагностувати цей вид хронічного нефриту. Хворі скаржаться на сухість у роті, постійну спрагу, а от порушення сечовипускання, настільки характерні для інших ниркових захворювань, можуть на початковій стадії й не спостерігатися, болі в попереку виражені слабо, зате нерідке явище – поява алергічної висипки на тілі. Якщо хронічний тубулоинтерстициальный нефрит – неуточнений діагноз, то достовірно переконатися в наявності або відсутності цього захворювання допоможе такий діагностичний тест, як пункційна біопсія нирки.
Лікування хронічних нефритів
Хронічний нефрит нирок – це майже завжди наслідок недолеченного гострого нефриту. Іноді, правда хронічна форма може розвиватися і без гострої стадії в минулому, але тоді, швидше за все, мали місце якісь інші інфекційні захворювання. При хронічному захворюванні нирок в них відбуваються анатомічні зміни, аж до зморщування органів.
Лікування хронічного нефриту, залежить, безумовно, від виду захворювання. Але можна виділити ряд загальних правил. В першу чергу необхідно з допомогою медикаментів усунути вогнища інфекцій в організмі. Слід уникати фізичних навантажень, стресів, переохолодження. У період загострень необхідний суворий постільний режим. Допускається призначення сечогінних препаратів, проведення гормональної терапії. Втім, лікарські засоби повинні призначатися тільки лікарем. Проблеми з нирками – це занадто серйозно, щоб дозволити собі займатися самолікуванням.
Дієта при лікуванні захворювань нирок спрямована на те, щоб не перевантажувати хворий орган і покращити виведення з організму азотистих речовин, але при цьому їжа повинна бути багата вітамінами. Обов’язково обмежується або зовсім виключається споживання солі. М’ясо і рибу рекомендується відварювати або запікати, але не смажити. Вживання рідини лікарі радять знизити до 1 л на добу. Алкоголь, шоколад, кава, гострі приправи під забороною.
Профілактика
При хронічних нефритах профілактика зводиться до того, щоб усіма способами уникати загострення захворювання. А для цього рекомендується берегтися від інфекцій, переохолодження і не нагружатьорганизм інтенсивними фізичними навантаженнями. Крім того, будь-які медикаментозні препарати, у тому числі протизапальні засоби та анальгетики, необхідно застосовувати з обережністю, тільки за показаннями і під контролем лікаря.
