Ми з мамою і моєю молодшою сестрою Валентиною мріяли ще раз з’їздити на море. Пару років тому ми побували з мамою і бабусею Галею на Чорному морі, відпочивали і засмагали. Там я вчилася плавати, але у мене нічого не вийшло.
Валюшка моря не бачила жодного разу, тому що коли ми їздили, її ще не було на світі.
Анапа — місто, куди ми їздили — був чудовий. Ми були в дельфінарії і океанаріумі, насолоджувалися гарним видом риб і дельфінів. Про це я часто розповідала Вале і Вадиму — моєму двоюрідному братові. Після цих розповідей ми мріяли ще раз потрапити на море.
І ось наше бажання збулося! У червні 2014 року ми з мамою, сестрою Валентиною і Вадимом полетіли в Туреччину.
Після перельоту ми трохи відпочили. А потім пішли знайомитися з морем, містом та визначними місцями. Нам дуже сподобалася місцева природа: багато красивих пальм, приємно пахнуть квітів і чагарників і, звичайно ж, море.
Середземне море відрізнялося від Чорного особливою чистотою і блакиттю, ритмом хвиль і надзвичайною красою. Але найголовніше — там не було медуз, яких я боялася.
Вадим дуже добре плаває, тому що займається цим видом спорту. Ну, а я плаваю не дуже. Тому при плаванні він мене страхував, а пізніше почав мене вчити.
Одного разу Вадим запропонував мені потренуватися в басейні. На території готелю було два басейни. Один призначався для малюків, а інший для дорослих, де ми і вирішили займатися. І в мене стало виходити! Вирішивши, що вже вмію добре плавати, я стала перепливати басейн одна. Спочатку пливла впевнено і рішуче, але в якусь хвилину сили стали мене покидати. Стало важко працювати руками і ногами. Я стала задихатися. Мені стало страшно, я закричала. Стала тонути.
Вадим з лежака побачив мене. Він швидко кинувся в воду, підняв мене і виніс на бортик басейну. Мені було дуже страшно. Він врятував мене у свої 12 років.
Потім він розповів мені, що дуже хоче пов’язати своє життя з порятунком людей. Я дуже пишаюся своїм братом! Він гордість нашої родини!
