Думаю, не помилюся, якщо припущу, що практично всі батьки хотіли б, щоб діти залишалися завжди милими і слухняними, добрими, з наївним виразом обличчя, тримаються за мамину руку. Але, на жаль і ах, ці вчора ще янголята раптом стають чортиками – дерзящими, грубими, примхливими, все роблять наперекір, а іноді навіть і зло. «Навіщо, ну навіщо він потрібен цей перехідний вік, от би мене чаша ця минула!» – кажуть батьки.
І справді, навіщо ж мати-природа заклала в нас цей непростий період, та ще й підтримала його гормональними змінами?
Вважаю, що в своєму дорослому житті ви вже звернули увагу на те, що для переходу на нову сходинку розвитку нам необхідно вийти зі звичної зони безпеки та комфорту для освоєння нової території. Іноді це буває болісно, тому що не звично. Це і є криза – по-старому не хочу, а по-новому ще не вмію.
Згадайте, як у три роки ваше дорогоцінне чадо також суперечило з будь-якого приводу з криками: «Я сам!». Адже це теж було освоєння нової для нього території, засвоєння того, що раніше було не можна, а тепер можна. У шість-сім років ви вже самі говорили дитині, що виросла з дитсадівських штанців: «Ти вже не маленький, ти повинен ходити до школи, вчитися». 11-14 дитина заявляє: «Все, я сам все знаю, а ви предки – застаріли і нічого не розумієте».
Ці дитячі кризи яскраво виражені і видно, і дуже недобре, якщо в своєму дорослому житті ви прагнете обійтися без них. Подивіться правді в очі, можливо, ви застрягли на одному місці, втратили цілі й орієнтири в житті, забули про своїх мріях. Подивіться, не зупинилася ваше життя у своєму розвитку, не стала вона нудною і прісною?
Але повернемося до підліткового віку. Що ж відбувається в цей період довжиною від одного року до декількох років?
1. Вчорашній дитина усвідомлює себе особистістю окремій від батьків, він «вириває коріння», посаджені предками, щоб подивитися, а то це, що треба йому? Цей вік в першу чергу важкий для самої дитини. Він занурений в хаос, з якого йому ще тільки належить виробити щось своє.
2. Підліток вчиться усвідомлювати себе, свої бажання, цілі, прагнення без домішки батьківських настанов. Він плекає ці мрії, які насправді будуть давати йому ще довго-довго сили, тому що «гріють душу». Ці мрії дають відчуття свободи і в дорослому житті, саме тому так важливо, щоб вони взагалі були.
3. Це час переоцінки цінностей, час віри в ідеали, у які віра батьків майже згасла. Дитина виробляє свою власну точку зору і прагне відстояти її.
4. Це час зробити помилки і можливість списати їх на перехідний вік. Виключно важливо зрозуміти, що нічого страшного в помилках немає, що на помилках можна і потрібно вчитися. Не пройшовши цей період, настільки багато їх бояться, що не роблять нічого взагалі, зраджуючи себе.
5. Перехідний період – час відчуття своєї сили, а не сподівання на мамину або татову.
6. У «важкій» віці підліток активно перемикається з внутрішнього, родинного миру на зовнішній. Йому необхідно розширити межі у світ, і як ніколи важливо довіру, але не потурання батьків.
Бунт, пригнічений докорінно, призводить до інфантильності, до залежності від батьків, до образ, до страху зробити мало-мальскую помилку, до нерозуміння себе, нездатність досягати поставлені цілі і взагалі жити своїм життям. Відповідальність – це не проста річ, тому, коли повстання придушене, діти легко погоджуються:
хочеш, ну і відповідай за мене, ну і будь сам винен, якщо щось у мене йде не так. Так молода людина погоджується на зовні сите, а по суті порожню життя, адже від грудного молока» вже зовсім мало цінності, хоча колись воно і було основою життя.
Інша крайність непрожитого повною мірою перехідного періоду – синдром відмінника, коли все треба зробити виключно на п’ять з плюсом, інакше не можна, і немає такої людини ні відпочинку, ні спокою в житті. Ні, власне кажучи, і свого життя, адже він прагне взяти на себе чужі ноші, він відповідає за всіх і вся, не маючи внутрішнього права відмовитися.
Сподіваюся, що я переконала вас у тому, що перехідний період з дитинства у доросле життя необхідний. І завдання батьків – допомогти дитині пережити цей час з мінімальними втратами і з найбільшою користю.
Автор статті: Євгенія Воскресенська
