Що вивчає пунктуація?

0
1496

Пунктуація — система знаків пунктуації будь-якої мови, правила, що регулюють розміщення цих знаків, а також розділ мовознавства, що вивчає і систематизує ці правила. Сучасні комунікативні процеси в російськомовному співтоваристві виявляють тенденцію до відмови від використання знаків пунктуації та спрощенню до примітиву лексичних конструкцій. Люди не уявляють, навіщо потрібна і що вивчає пунктуація і незнання це тягне за собою неможливість точно і доступно сформулювати думку.

Існує думка, що пунктуація нам потрібна, щоб випадково не помилувати того, кого треба стратити. Цей шкільний приклад вже набив оскому, і ігнорують правила можуть справедливо зауважити, що у разі такого двоїстого сприйняття фразу можна побудувати зовсім по-іншому або розбити її на дві. Це, звичайно, надто буквальне сприйняття. Насправді ж пунктуація нам потрібна для передачі ритміки і мелодики фрази (фразового інтонації) на листі, смислів, які неможливо передати лексично і граматично. Чехов порівнював знаки пунктуації з нотами, з яким читач стежить за думкою автора і сприймає її.

Розділові Знаки потрібні для відокремлення речень і частин речень одне від одного — з цим згодні всі лінгвісти. А ось функціональне призначення такого відділення — предметом вчених суперечок. Виділяють три принципи пунктуації російської мови: структурний, смисловий та інтонаційний.

Структурний та смисловий принципи тісно пов’язані між собою. Структурний принцип передбачає залежність розстановки знаків пунктуації від синтаксису пропозиції. Такого роду вживання знаків стійко, обов’язково, воно дає можливість відокремлювати одні пропозиції та їх частини від інших, визначати їх структурну значимість. Структурно значимі частини збігаються з смисловими частинами, служать вираженню сенсу. Якщо розглядати пунктуацію у зв’язку з граматикою, то ведучим буде структурний принцип, якщо у зв’язку з лексикою — смисловий. Зміст полягає в синтаксичну форму, а граматична структура передає зміст думки.

Інтонаційний принцип супроводжує смислового і структурного, тому деякими лінгвістами сприймається як необов’язковий. Однак будь-яка пропозиція, будь-яка фраза завжди несе на собі ознаки інтонаційної оформленості, тому ігнорувати його не можна. Інтонація супроводжує і є наслідком структурно-семантичних відношень між частинами речення (або пропозиціями), якщо має смислову значущість. Якщо ж інтонація відображає лише емоційні характеристики мовлення, то принцип розстановки знаків пунктуації буде чисто інтонаційним. Таким чином оформляються обігу; в інших випадках смислові і структурні характеристики будуть превалювати, а інтонація — їм підкорятися.

Пунктуація російської мови єдина, закріплена і не залежить від функціонально-стилістичного призначення тексту: і для художнього твору, і для доповідної записки правила будуть однаковими. Однак можна говорити про нормативної і ненормативної пунктуації. Нормативна включає загальні та ситуативні норми: перші властиві будь-якого тексту і засвоюються в рамках отримання обов’язкової середньої освіти, другі — групі текстів певного виду. Ситуативні норми залежать від характеру переданої інформації: наприклад, в рекламних текстах виконують сигнальну функцію, в публіцистичних — акцентну.

Ненормативна пунктуація припускає розстановку розділових знаків поза норм, але відповідно з авторським задумом і використовуваними художніми прийомами. Однак це не означає, що нормативна пунктуація повністю ігнорується. Існує певний межа, за який з авторськими знаками виходити не варто — можливість осмислення тексту читачем. Ненормативна пунктуація завжди базується на принципах нормативної.

 
 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here