Ідеологія народників, що з’явилася в Російській імперії у 1860-1910-х роках, ратувала за перехід суспільства до «справедливого» соціалізму прямо від феодалізму, перескакуючи капіталізм. Ідея була запропонована Герценом і розроблялася Бакуніним, Бєлінським, Чернишевським. Проти виступали марксисти. Вони стверджували, що зароджується в Росії устрій може бути лише капіталістичним.
По суті діяльність народників – це свого роду місток в революційному русі: від дворянського (або декабристського) етапу до марксистскому (тобто пролетарського). Проте маси виявилися несприйнятливими до пропаганди революції. Та й репресії уряду придушили це починання. Тим не менше, воно залишило яскравий слід, який пам’ятає історія Росії. Хто такі народники і чим вони знамениті? Про це докладно поговоримо у статті.
У пошуках народної правди
Хто такі народники в 19 столітті? Це інтелігенти, різночинці, які шукали своє місце в суспільстві. Їх мучила думка, що вони давно відірвалися від народу, його мудрості й правди. Говорили, що в моральному відношенні селяни набагато вище їх самих. Тільки неграмотні вони, живуть у злиднях, страждають від несправедливості. І треба зближуватися з ними, розкрити їм очі і наставити на шлях істинний. У цьому – борг інтелігенції перед народом. Необхідно вирівняти всі соціальні верстви і від кожного взяти найкраще.
Також світогляд новоявлених захисників людей праці базувалася на думці, що Росія – країна самобутня. Особливість її економіки – народне виробництво. Тому в неї унікальний, відмінний від інших держав, шлях розвитку. Народники прагнули виробити власну економічну модель, яка б підходила як промисловцям, так і звичайним селянам. Герцен, наприклад, писав про чисто «російський соціалізм». Це і послужило сигналом до дії.
Витоки доктрини
Сьогодні вчені підкреслюють, який багатопланової була історія Росії. І серед багатьох інших політичних течій особливий інтерес викликає питання про те, хто такі народники і яка земля, що породила це явище. Чому здорові, на перший погляд, починання натрапили на стіну нерозуміння?
Росія тих років – аграрна, відстала. Капіталізм розвинений слабо. Життям селян керувала поземельна громада. Вхідні в неї трудівники володіли загальною ділянкою землі. Товариство гарантувало їм нормальну роботу і життя сімей, забезпечувала рівні права для всіх, захищав селян від утисків великих землевласників, чиновників.
Це пізніше, коли в селі почалося соціальне розшарування, община стала гальмом розвитку селянських господарств. А поки вона була зразком пристрою російського суспільства і в менталітеті російських людей займала особливе місце. За це вхопилися ті, хто пропагував рух народників.
Герцен – предтеча народництва – спостерігав, як сумно в Європі закінчилися революції 1848-1849 років. Він зневірився в соціалізмі європейському. Порівнюючи свою країну і західні, він прийшов до висновку, що соціалізм в Росії спочатку повинен утвердитися. А це не так вже й складно. Адже громада на селі – готова осередок соціалістичного суспільства. Ось головна суть відповіді на запитання: хто такі народники?
Рівність чи справедливість?
Ті, хто вийшов на захист прав знедолених, стверджували основою суспільства майбутнього справедливість. І це теж зрозуміло. Традиційно вся російська культура грунтується саме на ній. «Не рівності я вимагаю, а справедливості!» – вигукував Альоша Карамазов у романі Достоєвського. Ця тема постійно в тому чи іншому варіанті звучить в літературі і пресі періоду 1860-1910 років. І тут ясне бачення того, хто такі народники в історії, чим відрізняються від інших революційно налаштованих груп. Так, марксисти ставили акцент на рівності людей. А це не відповідало інтересам російського народу. Адже марксисти були далекі від реальностей Росії, культури. Не відчували її глибоко.
Орієнтація на селян
Щоб краще зрозуміти, хто такі народники, треба згадати Герцена з його «російським соціалізмом». Він звертав увагу на селян. Адже це велика соціальна база! Тому мета – ліквідувати землеволодіння поміщиків, звільнити селян з їхніми наділами (без викупу), ввести самоврядування.
Чернишевський вважав, що громада спершу виконає роль особливої форми виробництва, паралельно з капіталістичною, а потім потихеньку витіснить її.
Від революціонерів до анархістів
Також треба знати види цього руху, щоб чітко уявляти, хто такі народники. Було три головні течії: революційну, або радикальний, ліберальний, або пропагандистський, і анархістське.
Ліберали під керівництвом свого ідеолога П. Лаврова мали думка про якусь особливу, але ніяк не капіталістичної траєкторії розвитку Росії. Так, вони теж закликали до покращення життя простих людей. Але яким шляхом? Реформаторським. Їх вимоги – знищити залишки кріпосницького ладу, ліквідувати землеволодіння великих поміщиків і зробити все, щоб у Росії не проникли «виразки капіталізму». Теорію марксизму вони добре знали. Читали і навіть перевели на російську мову всі три томи «Капіталу». Але для себе вважали це неприйнятним.
Будь терор, насильство ними відкидалися. Провідна сила в історії – інтелігенція. Адже вона вміє мислити критично. А селяни зовсім не готові до революції. Отже, насамперед слід підготувати пропагандистів – з інтелігенції. І нехай ходять в народ, розповідають. Але не для того, щоб зібрати маси на негайний бунт. Слід тривалої роз’яснювальної роботою вести селян до початку революції.
А чим займалися практично? У них була «теорія малих справ». В цілому, методи народників – це культпросвет серед населення.
У ходу були журнали, різноманітні громадські союзи і організації, збори і земські управи, тобто виборні органи місцевого самоврядування.
Особливо (вже у 1880-1890-ті роки) народникам припала до душі теорія так званих малих справ. Газета «Тиждень» переконувала читачів, що справа честі інтелігентів – допомога селянам. Самі вони не подолають труднощі, що з’явилися від елементів ринкової економіки. Можна допомагати селянам, беручи участь у діяльності земств.
Преса волала до педагогів, агрономам, медикам: “Переселяйтеся в село і особистою працею покращуйте життя мужиків”. Журнал «Російське багатство» бурхливо обговорював проблеми села. «Осісти на землі» закликали публіцист А. Енгельгардт, письменник Л. Толстой та інші видатні сучасники. Вони твердили про моральне перевазі народу над освіченими людьми.
Ми підемо іншим шляхом
Радикали, або революційні народники, об’єдналися в підпільну організацію. Вони називали себе адептами Чернишевського. Їх критерій був один – швидке і безжалісне повалення царя і негайний перехід до соціалізму.
Яскрава фігура серед них – брат Леніна Олександр Ульянов. Він був одним з організаторів і керівників терористичної фракції «Народної волі». Саме Ульянов-старший склав програму їх боротьби з царизмом.
Всього за рік ці революційні народники створили свою таємну мережу. А це 80 груп. Приблизно півтисячі активістів – в центрі і на місцях. В цілому зібрався загін з кількох тисяч однодумців. Народовольцями було скоєно п’ять замахів на Олександра II, який увійшов в історію як «визволитель» та «великий реформатор». Адже саме він скасував кріпосне право, провів фінансову та інші реформи. Однак терористи завзято полювали за ним. Під час останнього замаху 1 березня 1881 року імператор отримав смертельне поранення.
Цікавий факт: Олександр Ульянов продав свою золоту медаль, яку отримав за навчання, і купив на ці гроші вибухівку для бомби.
21-річний терорист був схоплений при підготовці замаху на Олександра III і страчений. Після такої трагічної розв’язки молодий Ленін сказав: «Ні, ми підемо іншим шляхом!»
Потім в країні пішли масові арешти «баламутів», гучні показові суди, страти. Всього за три роки (з 1881-го по 1884-й) репресували десять тисяч чоловік. Так перестала існувати «Народна воля».
Бунтарі по крові
Анархісти – третя гілка народництва. Вони не тільки не думали латати дірки в якій-небудь державі, але й не визнавали будь них. П. Кропоткін і М. Бакунін – ідеологи російського анархізму – переконували, що всяка влада пригнічує, поневолює особистість. А росіяни – це бунтарі за покликанням, по крові. Селяни ж готові до революції. Тож справа за малим – організувати всенародний бунт. А він змете цю державу і не допустить створення нового. Всякий держапарат за визначенням вже є зло.
Кропоткін говорив про чільної ролі мас. Вони можуть переформатувати країну. Варто лише створити автономії, комуни і федерації.
Більше терпіти не можна
Які методи використовували народники ще? По всій країні розплодилася маса нелегальних і напівлегальних гуртків. Тільки одні були просто пропагандистами, інші – змовниками.
Студентські гуртки наповнили Харків, Москву та інші міста. В більшості своїй молодь воліла повалення монархії шляхом революції. Новий пристрій – це союз областей. Звичайно, федеративний, який управляється виборним зборами.
Великим впливом в столиці користувалася «Земля і воля» – таємне товариство. Також і в Петербурзі, і в Москві працювала група «Народна розправа». Її члени готували не що інше, як «мужицьку революцію».
Каються дворяни
Були навіть такі гуртки, як «Каються дворяни». Все своє життя вони присвячували тому, щоб загладити перед мужиками вікову провину за себе особисто і своїх предків.
Словом, так чи інакше, але всі хотіли пробудити в народі їх «соціалістичні інстинкти». Все це було дуже популярно, ново, здорово. Прозаїки і журналісти старанно писали на ці теми. Художники створювали картини. Так, на ” ура ” була сприйнята картина Іллі Рєпіна «Арешт пропагандиста».
Але поступово народництво стало втрачати свою популярність і вплив у суспільстві. Тим більше що вже піднімав голову робочий клас.
Це була утопія
Петро Струве, економіст і політичний діяч, переконливо пояснював, хто такі народники. Це ідеалізація і натурального господарства, і первісного рівності. Просто пропонується віджилий економічний лад, який звели в цілу соціально-політичну систему. По суті це – ідеологія інтелігенції, а не народу.
Крім того, подібні пропозиції виникають у країнах з аграрною економікою. І саме під час їх переходу до індустріалізації. Прихильники цих ідей мають намір розробити якусь модель некапиталистического розвитку і поступово пристосувати населення до правил модернізованого господарства. Але це не працює, бо це нереально.
Позитивний слід
Заслуга народників в тому, що їх доктрина і діяльність багато в чому допомогли консолідувати націю – через усунення станових відмінностей. Були сформовані передумови, щоб створити правовий простір – єдине для всіх без винятку верств суспільства.
Також наочно була доведена помилковість намірів законсервувати на століття дрібне селянське господарство. Тактика терору теж не принесла результатів.
Підростало нове покоління, готову на самопожертву в боротьбі з застарілим режимом.
