Міф – це перекази, які періодично з’являлися в дописьмовому соціумі. Вони оповідають про життя першопредків, подвиги героїв, про діяння богів і духів. Саме поняття міфу має грецьке коріння і походить від слова «mytos», що означає «сказання».
Перші згадки про міфи
Сукупність міфів в обрядових святах набувала вербальну форму, виступаючи одним із специфічних способів систематизації інформації про навколишню дійсність. З іншого боку, оповідання про природу походження Всесвіту та людини в ній виконували ряд важливих функцій: релігійну, ідеологічну, філософську, історичну, наукову.
До особливостей міфів можна віднести довільний підхід до складання сюжетів, персоніфікацію природних явищ, зооморфизм.
Поява уявлень про надприродне припадає на час появи перших поховань. Завдяки стародавнім похованням знайдено безліч елементарних форм образотворчого мистецтва.
Історія походження міфів
У верхньому палеоліті відбувається стійке формування синкретичного комплексу: міф – зображення – ритуал. Збереження цієї структури на протязі всієї історії людства говорить про її універсальність. У неї довгі століття відображаються і раціональний початок і ірраціональне культурне ядро.
Палеолітичні зображення і були міфами, а їх створення – ритуалами. «Означуване» і «означає» в міфах первісних людей існували в абсолютній єдності.
Поняття міфу
У багатьох науках є різні трактування поняття «міф». Значення слова при цьому формулюється з різних позицій, що й обумовлює наявність безлічі розпливчастих і суперечливих визначень. Серед них інтерпретації, які даються в енциклопедичних словниках, що називають міфами фантастичні оповідання народного походження.
Також зустрічаються розгорнуті модернізовані варіанти, які відчать, що міф – це синкретичне розуміння навколишнього світу, виражене чуттєво-конкретними персоніфікаціями і живими істотами, які ототожнюються з реальністю. Філософські погляди на трактування цього поняття відштовхуються від розуміння міфу як образної схеми світу, що пояснює і розпорядчий конкретний алгоритм дій.
Що означає слово міф? На це питання можна відповісти синтезувавши смислоутворюючі складові з різних підходів. Саме так можна формулювати повне і точне визначення цього поняття: міфами вважаються тексти і зображення, які демонструють синкретичне відображення навколишньої дійсності в різні епохи розвитку людства. Причому кожна культура має своєрідністю, що підкреслює численні аспекти розвитку конкретного суспільства.
Типологія міфів
У шкільну програму входять міфи, які з легкістю можна назвати античними, біблійними або іншими старовинними казками. Вони оповідають про події, пов’язані із створенням світу, вчиненням давніх діянь (в основному грецькими і римськими богами і героями).
Дослідники історичної міфології відзначають, що у великому безлічі творів різних народностей багато основних тем і мотивів повторюються. Тобто походження міфів не в усьому визначає їх зміст. Наприклад, одними з найбільш давніх і примітивних є оповіді про тварин. Найбільш ранні з них лише наївно описують ознаки представників фауни. А в прадавніх австралійських міфах, наприклад, широко поширена теорія походження тварин від людей. Але й інші народи світу, хай і не так явно, поширюють у своїх оповідях міфологічне уявлення про те, що колись людина була твариною. Приклади міфів такого роду: давньогрецькі сказання про дівчину-німфи Дафни, про гіацинта, про нарциса та інші.
Походження небесних світил також часто освячують у міфах. У так званих солярних, місячних і астральних переказах Сонце, Місяць і зірки часто зображувалися людьми, які колись жили на Землі і з різних причин згодом піднялися на небо. Такий міф – це вигадана народом альтернатива формування Всесвіту. Ще один поширений сюжет – опис процесу створення Сонця якоюсь надприродною істотою. У цьому випадку небесне світило не одухотворялось.
Центральне місце в сукупності міфів багатьох країн займали твори, що описують створення світу і Всесвіту, а також людини. Інакше їх називають космогонічними і антропогонічними відповідно. Культурно відсталі народи мало оповідали на ці теми. Зокрема, австралійці лише побіжно згадували про те, що раніше поверхню Землі виглядала інакше, але питання про появу її ніколи не ставилися.
Полінезійці, північноамериканські індійці, народи Стародавнього Сходу і Середземномор’я розглядали космогонічні процеси з двох точок зору. Одна з них була заснована на ідеї створення світу (креаційна), інша – на ідеї його розвитку (еволюційна). Згідно креаційної теорії, світ створив творець, бог, чаклун або інша надприродна істота. У міфах, побудованих на еволюційній теорії, світ планомірно розвивається з якогось первісного буття. Це може бути хаос, морок, темрява і т. д.
У космогонічних міфах часто сплітаються і сюжетні лінії про походження богів і людей. Найпоширенішим поглядом на дане питання було чудесне народження людини. Через кілька століть у міфах з’явилися перші згадки про долю, потойбічному світі.
Як формуються міфи
З допомогою своїх мовних структур міф демонструє щось незвідане, нове і по ходу розвитку сюжету показує, яким чином це нове з’явилося. Це можуть бути дії героя, діяння першопредка або бога. Зустрічаються і серії міфів, коли щось нове введено в одному з творів, а далі розвивається сюжет на основі доконаних подій, про які в наступних оповідях лише згадується. Тобто вони приймаються апріорі як даність.
Приклади сучасних міфів
Сучасні міфи, що з’явилися у другій половині ХХ століття, в основному мали одну і ту ж спрямованість. Центральною фігурою завжди було якесь реліктове істота.
І це не є випадковістю, перші цеглини у фундамент таких міфів заклали письменники-фантасти. Напевно, одними з найяскравіших творів стали твори Артура Конан Дойля («Загублений світ») і Обручева («Плутонія»). І нехай сюжетні лінії абсолютно різні, але обидва фантастичних твори написані в одному стилі і в їх основі лежить одна і та ж ідея.
Далеко від цивілізації, в загубленому куточку Землі є місце, де за збігом обставин, вся навколишня дійсність нагадує далеке минуле Землі. Це і клімат, тваринний і рослинний світ. Саме це припущення лягло в основу серії міфів про рослини і тварини, що збереглися в первісному світі з давніх часів. Яскравий приклад такого роду міфів – сказання про чудовисько на ім’я Нессі, яка живе в шотландському озері Лох-Несс.
Також є безліч міфологічних розповідей про морських істот (чудовиськ), яких бачили моряки, мандрівники і рибалки.
Сучасні міфи і наука
Суть даної проблеми полягає в тому, що віщати про міф як про науковий факт складно. З упевненістю можна заявити, що він є компонентом міфології. При цьому він належить до вторинного рівня свідомості, який охоплює ідеологічно, культурно і науково перероблені відомості. В даному контексті, міф – це штучно створене людиною сказання, в основі якого лежать припущення і легенди, які поступово змінюються під впливом ідеологічних і наукових факторів.
Два напрями розвитку міфології
Поява міфів пов’язана з виникненням, становленням і розвитком якогось народу. Саме так люди формують свою індивідуальну історію походження. Пізніше у міфотвторчості з’являються твори, призначені для мас (що створює еліта), і сказання, створені самим народом. Таким чином, можна говорити про два напрями розвитку міфології: закритий і відкритий.
