Моя дочка з раннього дитинства віддає перевагу іграшкам, зшитим своїми руками. Благо у нас бабуся рукодільниця, і у неї виходять дуже гарні роботи.
Спочатку у нас була гусеничка-помічниця, яка висіла на стіні біля ліжечка. Там були кишеньки для іграшок, ніжки можна було смикати. Іграшки можна було міняти на нові, і для дочки було кожен раз відкриттям знайти що-небудь цікаве. Через якийсь час донька вже сама могла складати туди будь-які предмети.
Потім у нас був чарівний крабчонок-прорізувач з ніжками і різними видами ґудзиків, які Злата з задоволенням гризла і перебирала пальчиками. Кращою пальчикової гімнастики і не придумаєш! Далі ми грали на саморобному розвиваючому килимку, на якому були дерево, паровозик з відстібними жабеням і кошеням, замочки, застібки, яблуня, овечка, сонечко і т. д. Потім у нас був заєць Тільда, якого дочка возила в колясці, вчила ходити. Але він чомусь їй дуже швидко набрид.
А тепер бабуся пошила Златі двох суперкотов! Одного звуть Рижик, іншого — Смугастик. Якщо подивіться на фото, одразу зрозумієте, чому. Їх зробили зі старих кофтинок і залишків матеріалів. Як тільки вони з’явилися, відразу ж стали дочкиными улюбленцями. Вона з ними їсть, спить, грає, бере їх в сад і на прогулянку. Всі важливі частини її дня не обходяться без них, вони вже мало не члени нашої сім’ї (до речі, незважаючи на те, що у нас насправді живуть два живих кота).
Я ніколи не думала, що їй так може щось подобатись! При цьому Полосатик (в моїй особі) допомагає їй засипати і читає казки або добрі віршики, вчить доброти і виховує одночасно, а Рижик нагадує нову букву або цифру кожен день, кличе чистити зубки або скоріше прокидатися в дитячий садок. З їх допомогою я можу донести інформацію до своєї дитини. Вони м’які і затишні і ніколи не набриднуть. Вони краще м’яких іграшок ще й тим, що їх можна прати або полагодити у разі потреби. З точки зору дитячої безпеки бабуся теж все продумала, і я спокійна, коли Злата зі своїми улюбленими іграшками.
