Уже в перші місяці життя немовля має навчитися розуміти, на кого з дорослих можна покластися. Нове дослідження показує: у 4–6 місяців дитина помічає, хто з дорослих є ближчим одне одному, і робить це за дуже конкретною підказкою — за тим, хто з ким ділиться їжею або слиною.
Людські діти народжуються повністю залежними від дорослих: вони не тримають голову, не можуть самі дістати їжу чи зігрітися. Тому для малюка життєво важливо якнайшвидше зрозуміти, хто з оточення є «своїм» і прийде на допомогу.
Як виникла ідея дослідження
Роботу опублікували в журналі Evolution and Human Behavior. Один з її авторів, психолог Брендон Ву з Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, розповів, що поштовхом стали попередні спостереження: у різних культурах люди, які перебувають у близьких стосунках, охочіше діляться одне з одним слиною.
Ву наводить приклад: якщо двоє лижуть одне морозиво, легко здогадатися, що вони не випадкові знайомі. Подібні ж сигнали близькості діти бачать і в родині.
Опитування 129 батьків дітей віком від 8 до 19 місяців показало: дорослі зазвичай без вагань дозволяють різним людям погратися з дитиною, почитати їй чи обійняти. Натомість їсти з малюком однією ложкою, пити з однієї чашки або цілувати в щоку, за словами батьків, зазвичай можуть лише найближчі — члени родини.
Постало запитання: чи вміє сама дитина у 4–6 місяців помічати цю межу близькості?
Як перевіряли, кого немовля вважає «своїм»
Безпосередньо запитати у шестимісячного малюка неможливо, але можна простежити, на кого він дивиться в ситуації, де хтось має відреагувати. Брендон Ву разом із колегами з Гарварду та Массачусетського технологічного інституту показували дітям короткі відеосценки з ляльками.
Малюки сиділи на колінах у батьків або в дитячому стільчику. Дослід проводили через відеозв’язок, а камера фіксувала, куди спрямований погляд дитини. Такий підхід частково запозичили зі старих експериментів з африканськими мавпами, де дорослі самиці, почувши крик дитинчати, дивилися на його матір, наче очікуючи її реакції.
Часточка апельсина проти м’ячика
У першій серії сценок одна жінка брала часточку апельсина, клала собі до рота, а потім тією ж часточкою «годувала» ляльку. Інша жінка з тією самою лялькою просто перекидала м’ячик — без їжі.
Після цього лялька починала плакати. Дослідники стежили, на кого з двох жінок дитина переведе погляд і на кому затримає його довше — тобто від кого чекатиме реакції на плач.
У другій серії сценок їжа взагалі не з’являлася. Жінка торкалася пальцем свого рота, потім рота однієї ляльки і знову свого. З іншою лялькою вона робила схожу послідовність, але вже з чолом: торкалася свого чола, потім лялькового і знову свого.
Потім уже жінка починала плакати, і дослідники дивилися, на яку ляльку немовля зверне більше уваги. Так перевіряли, чи зможе дитина розпізнати близькість не лише в знайомій ситуації з їжею, а й у менш звичній дії — коли хтось торкається рота іншої особи.
За словами Ву, перший варіант — це дуже буденна сцена, коли дорослі діляться їжею. А от ситуація з пальцем у роті зустрічається в житті немовляти значно рідше, тому вона дає змогу зрозуміти, чи дитина вловлює загальний принцип, а не лише впізнає знайому дію.
На кого малюк чекає допомоги
В обох типах сценок немовлята довше дивилися на тих, хто ділився слиною, ніж на тих, хто просто грався м’ячиком або торкався чола. Це свідчить, що вже приблизно в пів року дитина вважає таких людей ближчими одне одному.
Ву зазначає, що у немовлят уже є загальне уявлення про стосунки: вони можуть розпізнавати близькість за різними діями, а не лише за однією знайомою ситуацією.
Дослідники також перевірили, чи не сприймає дитина просто «добрішу» людину як ту, від якої завжди варто чекати допомоги. Для цього змінювали фінал сценок.
- В одному варіанті плакала інша, нова лялька, якої раніше не було в сюжеті. У такому разі малюки не дивилися довше на жінку, що ділилася апельсином, порівняно з іншою.
- В іншому варіанті лялька не плакала, а лише тягнулася до м’ячика — і знову різниці в поглядах дітей не було.
Отже, дитина очікує реакції саме від того, хто є близьким до того, хто плаче, а не просто від «доброго» дорослого. Причому немовля чекає допомоги як від того, хто поділився, так і від того, з ким поділилися.
У першій сценці це була жінка з часточкою апельсина, у другій — лялька, якій торкалися рота. Обидва учасники «обміну слиною» сприймалися дитиною як пов’язані між собою.
Чому вік дітей здивував науковців
Те, що старші діти можуть так розуміти близькість, було відомо й раніше. Подібні експерименти проводили з немовлятами 8–10 місяців і з дітьми приблизно півтора року. Вони також довше дивилися на тих, хто ділився слиною.
Незалежна група дослідників у Відні повторила дослід у лабораторних умовах: там діти 8–10 місяців теж частіше зосереджували погляд на жінці, яка ділилася часточкою їжі.
Однак до 8–10 місяців більшість малюків уже отримують прикорм і часто бачать, як дорослі діляться їжею між собою. Тож не було зрозуміло, чи це вроджена здатність, чи результат накопиченого досвіду.
У 4–6 місяців ситуація інша: приблизно половина дітей лише починає знайомитися з прикормом. Малюки в цьому віці ще багато сплять, гірше бачать, не вміють сидіти самостійно й рідше розглядають обличчя навколо. Їхнє основне харчування — молоко чи суміш, якими в родині зазвичай не діляться з іншими.
Науковці зібрали результати всіх подібних дослідів із дітьми від 4 до 19 місяців — загалом понад п’ятсот спостережень — і майже не побачили різниці між віковими групами. Це свідчить, що дитині потрібно дуже мало досвіду, щоб почати розуміти, хто кому «свій».
Навіщо немовляті знати, хто кому близький
Людське немовля довго залишається залежним від дорослих, значно довше, ніж дитинчата багатьох інших тварин. Навколо нього може бути чимало людей, які доглядають за ним, і важливо розрізняти, хто з них пов’язаний між собою особливими стосунками.
На думку дослідників, саме за тим, хто з ким ділить ложку, п’є з однієї чашки чи цілується, дитина й відрізняє маму, бабусю або старшого брата від няні чи виховательки. Так малюк формує уявлення про коло найближчих людей, від яких можна чекати підтримки.
