Батьки нерідко дивуються, чому діти, які зростали в одному домі й з одними й тими самими дорослими, виявляються настільки несхожими. У розмовах одразу з’являються ярлики: старша «зобов’язана», середній «сам по собі», молодший — «малюк» назавжди. А потім виявляється, що в багатьох сім’ях усе працює зовсім не за схемою.
Порядок народження справді часто пов’язують із певними рисами характеру, але сам по собі він майже не визначає, якою людина виросте. Типові моделі поведінки «старших», «середніх» і «молодших» дітей помічають доволі часто, проте це не жорстке правило, тому й виникає відчуття: «А в нас усе навпаки».
Звідки взялася ідея про «старших» і «молодших»
Першим детально описав вплив черговості народження на характер психолог Альфред Адлер приблизно сто років тому. Він звернув увагу, що діти займають у сім’ї різні позиції й по-різному переживають своє місце серед братів і сестер.
Водночас сам Адлер наголошував: чітких універсальних правил тут немає. На поведінку впливає не лише те, хто за рахунком народився, а й різниця у віці, сімейні обставини, ставлення батьків.
Як різниця у віці змінює ролі
Великий проміжок між народженням дітей може повністю перетасувати звичні ролі. Наприклад, у сім’ї двоє дітей з’явилися майже підряд, потім була довга перерва, а далі народилася третя дитина, за якою згодом ще двоє. У такій ситуації третя може поводитися як умовний первісток у новій «компанії» молодших, адже саме вона стає старшою серед цієї групи.
Якщо між братом і сестрою понад шість років різниці, кожен із них частково росте як «єдина дитина». Вони можуть згадувати, що в дитинстві були одне для одного майже «чужими»: різні інтереси, різні компанії, мало спільних спогадів. Інші, навпаки, розповідають, що молодшого в такій парі пестили всі — і батьки, і старша дитина.
У випадку двійні справжнього «старшого» немає. Те, що одне з близнят народилося на кілька хвилин раніше, не робить його класичним первістком. Частіше лідером стає той, хто швидше розвивається або впевненіше почувається в спілкуванні.
Старші діти: відповідальність і схильність керувати
Первісток певний час живе в родині як єдина дитина, і вся увага дорослих належить тільки йому. Коли з’являється молодший, старший часто гостро переживає втрату свого виняткового становища. Звідси — ревнощі, боротьба за маму й тата, спроби повернути собі колишню увагу.
Старші діти нерідко рано дорослішають: вони наглядають за молодшими, дотримуються правил, цінують порядок і люблять керувати. Багато хто пам’ятає фразу батьків «ти старша, ти зобов’язана» і з гіркотою говорить, що значну частину власного дитинства провів у ролі няньки для братів чи сестер.
Звичка керувати молодшими настільки вкорінюється, що може зберігатися й тоді, коли всім уже давно за п’ятдесят. Серед керівників компаній і політиків справді помітно більше людей, які були старшими дітьми в сім’ї. Якщо в родині є свій бізнес, саме первісток частіше продовжує справу — інколи просто тому, що «так заведено».
Другі та середні діти: вічне змагання і пошук себе
Друга дитина з перших днів бачить перед собою приклад старшого брата чи сестри. Вона ніби постійно бере участь у перегонах: намагається наздогнати, а іноді й перевершити первістка. Часто така дитина шукає власну сферу, де зможе бути кращою, ніж старший, — інший вид спорту, інше хобі, інший стиль поведінки.
Коли дітей троє, середньому дістається особлива позиція. Він може відчувати себе непоміченим: старшого в родині поважають і ставлять у приклад, молодшого пестять, а середній ніби «росте сам по собі». Це впливає на те, як він вчиться заявляти про себе, відстоювати власні бажання або, навпаки, звикає відходити в тінь.
Молодші діти: улюбленці чи опора родини
Молодших у сім’ї зазвичай найбільше опікують. Їх довше сприймають як маленьких, навіть коли вони вже давно дорослі. Батьки й старші брати чи сестри часто продовжують бачити в них «малюка», якому треба допомогти, підказати, підстрахувати.
Якщо і чоловік, і жінка у своїх батьківських сім’ях були молодшими, у шлюбі кожен із них може несвідомо чекати, що про нього подбає інший. Проте буває й інакше: саме молодша дитина, яку в дитинстві всі підтримували, згодом стає головною опорою для всієї родини.
Єдині діти: між роллю старшого і молодшого
Єдина дитина поєднує в собі риси і первістка, і молодшого. З одного боку, вона, як старша, орієнтується на дорослих, рано дорослішає, багато часу проводить у спілкуванні з батьками. З іншого — звикає бути в центрі уваги, як наймолодша, адже ділити любов і ресурси ні з ким.
Таких дітей часто заочно називають розпещеними егоїстами, але досвід показує, що вони не гірше за інших ладнають із людьми й будують стосунки. У єдиних дітей помітили лише одну виразну особливість: вони частіше прагнуть високих результатів у навчанні та роботі, більше зосереджуються на досягненнях.
Отже, порядок народження може впливати на те, як дитина бачить себе в родині, але не визначає її характер раз і назавжди. На перший план виходять різниця у віці, сімейні ролі, очікування батьків і власний життєвий досвід кожної людини.






