Коли ми бачимо у дворі великого пса, інстинктивно переходимо на інший бік. У мережі гуляють списки «особливо небезпечних» порід, де поруч опиняються кавказька вівчарка, пітбуль і навіть безпритульна дворняга. Водночас сусідський ньюфаундленд спокійно дрімає біля хвіртки, а крихітна чихуахуа може боляче вхопити за палець. Тож кого насправді слід остерігатися — породи чи байдужого господаря?
За даними досліджень, порода пояснює лише близько 9 % поведінки конкретної собаки. Решту формують особистий характер, досвід у перші місяці життя, умови утримання й виховання. Багато рис поведінки справді успадковуються, але й у межах однієї породи різниця між окремими тваринами буває колосальною.
Порода трохи краще підказує, наскільки собака схильний слухатися людину, але майже нічого не говорить про те, як легко його роздратувати чи спровокувати на агресію. Абсолютно «безпечних» і абсолютно «небезпечних» порід не існує.
Великі собаки: грізний вигляд не дорівнює злість
Саме великі породи найчастіше опиняються у «чорних списках», адже їхній розмір і зовнішність можуть здаватися загрозливими. Але габарити та характер — різні речі.
Ньюфаундленди й сенбернари відомі як одні з найтерплячіших і м’яких за вдачею собак. Їх здавна утримували як рятувальників: ньюфаундленди діставали людей із води, сенбернари шукали подорожніх у снігах гірських перевалів. Агресія до людини для цих порід не є типовою рисою.
Проте сказати, що будь-який собака «ніколи й за жодних умов» не вкусить, не можна. За певних обставин дістати можна будь-яку тварину — незалежно від розміру й породи.
Інша група великих порід — кавказька вівчарка, середньоазійська вівчарка (алабай), тибетський мастиф, піренейський гірський собака — виводилися як вартові й охоронні. У родині вони зазвичай віддані й лагідні, проте до сторонніх ставляться насторожено, особливо на власній території.
Тибетський мастиф століттями охороняв кочовища й монастирі в Гімалаях, піренейський собака захищав отари в гірських районах від хижаків. Їхні розміри й зуби — робочий інструмент, а не декорація й не засіб лякати перехожих.
Такі собаки потребують господаря, який чітко розуміє, навіщо йому охоронний пес, і готовий системно займатися дресируванням та контролем. Без відповідального підходу ризики для оточення зростають саме через силу й вагу тварини.
Безпритульні та домашні: кого частіше кусають
Поширене переконання, ніби найбільшу небезпеку становлять саме зграї безпритульних собак, не зовсім узгоджується з даними.
У Греції, де бездомних тварин дуже багато, за першу половину 2023 року частка їхніх укусів становила 41 %, а на собак, які мають господаря, припадало 40 % випадків — майже однаково.
У Великій Британії, де вуличних собак майже немає, людей частіше кусали незнайомі, але все ж таки «чийсь» пси. Водночас, якщо говорити про дітей, статистика ще промовистіша.
У тій же Великій Британії приблизно у 70 % ситуацій із укусами дітей винуватцем виявлявся собака, що належить членам родини. Отже, дитина частіше потерпає не від «страшного пса з вулиці», а від свого чи знайомого собаки.
Надзвичайно важливо, що саме відбувалося з цуценям у перші три місяці його життя. Це ключовий період, коли тварина вчиться не лякатися людей, інших тварин, міського шуму, транспорту, нових місць.
Якщо в цей час цуценя тримати лише у вольєрі чи в кімнаті, а потім різко вивести в багатолюдний простір, воно може боятися майже всього — від перехожих до машин. А сильний страх у собаки нерідко переходить в агресивну реакцію.
Мисливські породи: на звіра, а не на людину — але не завжди
Мисливських собак створювали для роботи по звіру й птаху, а не для охорони подвір’їв. Багато з них стабільно потрапляють до переліку дружніх до людей та інших собак.
Ретривери, грейхаунди, віпети часто демонструють дуже миролюбну поведінку. Але робити висновок, що всі мисливські породи байдужі до людини, неправильно.
Такси, джек-рассел-тер’єри, біглі, кокер-спанієлі — навпаки, належать до тих порід, у яких найчастіше фіксують виражену агресію до людей: укуси або спроби вкусити. Хоча, наприклад, у стандарті такси зазначена як «дружня, без страху й агресії», реальний досвід багатьох власників показує її серед найкусячіших.
«Кишенькові» улюбленці: чому дрібні собаки кусають частіше
Чихуахуа, такси, джек-рассел-тер’єри випереджають інші породи за часткою собак, які кусали або намагалися вкусити людину. Але саме їх рідко бояться: вони маленькі й виглядають кумедно.
Через невеликі розміри ці собаки майже не фігурують у лікарняній статистиці — серйозних травм їхні укуси завдають нечасто. Однак це не означає, що проблеми з поведінкою в них менш значущі.
Одна з причин, чому дрібні собаки частіше виявляються агресивними, — ставлення господарів. Із маленькими псами менше гуляють, приділяють менше часу ігор та дресируванню, поводяться з ними непослідовно. Власникам легше змиритися з гарчанням чихуахуа, ніж із подібною поведінкою вівчарки, тож маленьким собакам часто дозволяють більше.
Пес швидко засвоює: загарчав або клацнув зубами — людина відступила. Така модель поведінки закріплюється. У підсумку що нижча собака, то частіше власники повідомляють про агресію до себе.
«Бійцівські» породи: офіційно їх не існує
У міжнародній класифікації, за якою працюють кінологи, немає окремої групи під назвою «бійцівські собаки». Пітбулі, стаффордширські бультер’єри, американські стаффордширські тер’єри належать до тер’єрів бультер’єрного типу.
У ХІХ столітті в Англії предків цих порід справді розводили для участі в собачих боях після заборони цькування биків. Однак «бійцівський» у цьому контексті означав спрямовану агресію до інших собак, а не до людей.
У великому опитуванні власників пітбулі частіше за пересічних собак потрапляли до групи найбільш дружніх до людей. Для цієї породи агресія до людини не розглядається як типова чи бажана риса.
Водночас слід пам’ятати про силу й розміри таких тварин. Якщо пітбуль усе ж таки вкусить, наслідки можуть бути значно серйознішими, ніж від укусу маленької чихуахуа. Тому до власників собак подібних порід висувають більш жорсткі вимоги щодо контролю та відповідальності.
Чи буває порода, небезпечна на 100 %
Абсолютно «небезпечних» порід, як і абсолютно «гарантовано безпечних», немає. Поведінкові особливості частково передаються у спадок, проте порода не дає точного прогнозу щодо того, як діятиме конкретний собака у реальному житті.
Рання соціалізація, знайомство зі світом і людьми в перші місяці, послідовне виховання та уважний господар можуть помітно знизити ризики, але не здатні повністю їх усунути.
В Україні існує перелік із 51 породи, які вважають потенційно небезпечними. До нього входять кавказька та середньоазійська вівчарки, тибетський мастиф, пітбуль, ротвейлер, доберман та низка інших.
Собаки з цього переліку мають вигулюватися в наморднику та на повідку, а додаткові правила можуть відрізнятися залежно від міста. Водночас загальної заборони на утримання чи розведення цих порід в Україні немає.
Роль господаря: безпека для людей і комфорт для собаки
На собаці не написано, чи вона вихована і наскільки керована. Перехожий не зобов’язаний здогадуватися, що перед ним — спокійний улюбленець чи неконтрольований пес.
Повідок і намордник під час прогулянки — це не ознака «злого» собаки, а показник того, що господар думає не лише про свого улюбленця, а й про оточення. Навіть якщо тварина, за словами власника, «добра і ніколи не кусається», відповідальність за її поведінку лежить саме на людині, а не на породі.
