Кип’ятіння білизни ще кілька десятиліть тому було звичним етапом прання: без нього важко було досягти чистоти й білизни, особливо за відсутності гарячої води та сучасних порошків. Сьогодні цю роботу виконують пральні машини й нові засоби, тому великі баки-виварки залишилися лише в спогадах.
Навіщо білизну кип’ятили раніше
Ті, хто пам’ятає прання до появи автоматичних машин, згадують великий бак на плиті, клуби пари на кухні, запах господарського мила і гарячі простирадла, які витягали з окропу дерев’яними щипцями. Кип’ятіння було насамперед способом випрати й відбілити білизну.
Відбілювачі того часу працювали лише в дуже гарячій воді, а мило з содою краще розчиняло жир саме при високій температурі. Гігієнічний ефект також враховували, але вважали його додатковою перевагою, а не головною метою.
У шкільному підручнику «Домоводство», виданому в Києві 1961 року, зазначалося, що білизну кип’ятять не тільки для видалення бруду, а й для дезінфекції. При цьому до виварки потрапляла лише біла білизна з бавовни та льону — кольорові речі кип’ятити було заборонено.
Тоді продавали багато порошкових кисневих відбілювачів, але вони майже не діяли у воді нижче 60 °C. Кисень, який знебарвлював плями та пожовклість, починав активно виділятися тільки в дуже гарячій воді, тому без кип’ятіння відбілювач був майже марним.
Жорстка вода і чому білизна сіріла
Окрема проблема ховалася у воді. Водопровідна вода завжди містить солі, а в жорсткій їх особливо багато. Мило, поєднуючись із цими солями, перетворюється на нерозчинний наліт, який осідає на волокнах тканини.
Через це біла білизна поступово ставала сірою або жовтуватою, грубішала на дотик і швидше зношувалася. У підручнику 1961 року радили по можливості прати в дощовій воді, а якщо її немає — пом’якшувати звичайну.
Для пом’якшення у воду додавали пральну соду. У виварку, крім мила, також клали соду та силікатний клей (рідке скло). Сода зменшувала жорсткість води, а клей разом із нею допомагав милу краще розчиняти жир, який в’ївся в коміри та манжети.
Як відбувалося кип’ятіння у виварці
Кип’ятіння було завершальним етапом прання, а не першим кроком. Спочатку білизну готували:
- за кілька годин до виварки її замочували на 3–4 години або на ніч у теплій воді з содою та милом;
- не тримали довше доби, щоб вода не закисла і білизна не набула неприємного запаху;
- після замочування брудні місця намилювали й прали руками, на дошці або в машині;
- далі білизну полоскали, знову намилювали коміри та манжети і лише потім закладали у виварку.
Прання також проводили гарячою водою. Багато пральних машин тих років воду не нагрівали, а тільки обертали білизну, тому її гріли на плиті або набирали гарячу з крана й заливали в бак.
Речі, які вже були добре заношені, перед кип’ятінням додатково прали в машині при 80–90 °C, а руками — у настільки гарячій воді, яку ще могли витримати руки.
Для виварки на кожне відро води додавали столову ложку соди та одну-дві столові ложки силікатного клею. Коли вода нагрівалася, у неї кришили 100–150 грамів мила на відро, чекали, поки воно повністю розчиниться, і лише тоді закладали білизну. Кип’ятили 30–40 хвилин.
Пластмасові ґудзики перед таким пранням обов’язково відпорювали, адже в окропі вони деформувалися. При цьому кип’ятіння застосовували не після кожного прання. Якщо білизна була не надто брудною, її замочували в теплій воді, віджимали, залишали на ніч у дуже гарячому розчині порошку, а вранці лише злегка допирали.
Навіщо додавали синьку
Після виварки білизну викручували і полоскали спочатку в теплій, а потім у холодній воді. В останнє полоскання додавали синьку.
Порошок або таблетку синьки зав’язували в білу ганчірку і цим вузликом поступово підфарбовували воду, щоб не утворилися сині плями на тканині. Важливо, що синька не відбілювала білизну насправді, а лише маскувала пожовклість.
Легкий блакитний відтінок візуально перекриває жовтизну, яка накопичується від прання до прання, і око сприймає колір як чисто білий. Саме тому мамині простирадла здавалися абсолютно білосніжними.
Чому сьогодні без виварки можна обійтися
У 1970–1980-х роках до пральних порошків почали додавати речовини, які «запускають» кисневий відбілювач уже при 40–60 °C. Тож кип’ятити речі лише заради білого кольору стало непотрібно, і прання поступово перейшло на нижчі температури.
Сучасні порошки також містять компоненти, що пом’якшують воду, тому сірий наліт від мила більше не осідає на тканині. Синьку замінили оптичні відбілювачі в складі порошків — вони теж перекривають пожовклість, створюючи враження яскравішого білого.
Крім того, тепер воду гріє сама пральна машина, тож немає потреби ставити бак на плиту й стежити за кипінням.
Гаряче прання, однак, не зникло повністю. Програму на 90 °C виробники пральних машин рекомендують для білої бавовни та льону — наприклад, кухонних рушників, простирадел, скатертин. Це фактично та сама виварка, тільки без бака на плиті та дерев’яних щипців.
Синтетичні та змішані тканини так не перуть: на їхніх ярликах зазвичай вказано обмеження «не вище ніж 60 °C». Тому перед гарячим пранням важливо подивитися на позначки догляду на виробі.
