Історія загибелі китобійного судна «Ессекс», що лягла в основу роману Германа Мелвілла «Мобі Дік», почалася з атаки кашалота, який використав свою величезну голову як таран. Ця подія не лише змінила долю екіпажу, а й змусила вчених замислитися, навіщо кашалоту така масивна голова і як саме він здатен пробити нею дерев’яний корабель.
Уранці 20 листопада 1820 року чотирнадцятирічний юнга Томас Нікерсон дивом урятувався під час полювання на кита. Тварина, на яку полювали, ударом хвоста пробила борт шлюпки, і моряки, сидячи в човні з дірою, щосили гребли назад до свого китобійного судна «Ессекс». Здавалося, що небезпека позаду.
Повернувшись на корабель, Нікерсон став до штурвала й помітив іншого кита — значно більшого за того, що розбив шлюпку. Він рухався просто на судно. Юнга покликав старшого помічника Оуена Чейза, на палубі здійнялася тривога, а потім, як згадував Нікерсон через понад пів століття, пролунав «страшний тріск».
Кашалот ударив у корпус головою з такою силою, що моряки ледве втрималися на ногах. Потім він відплив на кілька сотень метрів, розвернувся і знову пішов у атаку — цього разу ще швидше. Другий удар припав на ніс судна, пробивши його майже на рівні води. «Ессекс» затонув, а історія корабля згодом надихнула Мелвілла на створення «Мобі Діка», якому виповнюється 175 років.
Що приховує гігантська голова кашалота
Голова кашалота займає до третини довжини його тіла. Мозок у цієї тварини — найбільший серед усіх відомих тварин, що будь-коли жили на Землі: у середньому близько 7 кг, а рекордні зразки перевищували 9 кг, тобто приблизно вп’ятеро важчі за людський мозок. Однак основний об’єм голови припадає зовсім не на мозок.
Лобна частина складається з двох величезних жирових мішків, розташованих один над одним. Разом вони можуть важити до чверті маси всього тіла кита. У верхньому мішку міститься до 1900 літрів світлого жиру, схожого на віск. Цю речовину назвали спермацетом — «сім’ям кита», адже китобої, вперше побачивши свіжий жир, сприйняли його саме так. Звідси й англійська назва виду — sperm whale.
Спермацет століттями використовували для виготовлення свічок і косметики, тому на кашалотів активно полювали. Лише у XIX столітті китобої знищили близько двохсот тисяч цих тварин. Попри давню історію промислу, справжнє призначення таких жирових мішків для самого кита вчені досліджують і досі. Вважають, що головна їхня роль пов’язана зі звуком, але є й версія, що це ще й своєрідна зброя.
Голова як таран: версія старпома і сучасні дослідження
Першим припустив, що голова кашалота пристосована до ударів, саме старший помічник «Ессекса» Оуен Чейз. У книжці про катастрофу, виданій 1821 року, він описував передню частину голови як надзвичайно тверду, майже «як залізо», схожу на кінське копито, у яке важко влучити гарпуном. Очі й вуха розташовані далеко позаду лоба, тому під час удару вони не страждають.
Майже через двісті років цю ідею вирішив перевірити американський біолог Девід Керрієр. У 2002 році він із колегами висунув припущення, що масивний лоб кашалота еволюціонував як таран, яким самці з’ясовують стосунки в сутичках між собою. Кити є далекими родичами корів, оленів і баранів, а в оленів і баранів самці також б’ються головами. Інші види китів і дельфінів теж відомі тим, що буцаються, тож дослідники вважають, що така поведінка могла перейти до кашалотів від спільних предків.
Довгий час про «поєдинки головами» серед кашалотів було відомо лише зі слів моряків. Лише нещодавно вдалося зняти такі сцени на відео. У 2020–2022 роках дрони зафіксували подібні сутички біля Азорських островів в Атлантиці та поблизу Балеарських островів у Середземному морі, де кашалоти мешкають постійно (у Чорному морі їх немає).
Неочікувано для дослідників, буцалися не гігантські дорослі самці, на яких вони розраховували, а молоді тварини. Під час найсильнішого зіткнення молодий самець розігнався й ударив головою меншу самицю так, що її тіло помітно вигнулося, після чого вона відпливла від групи. Вчені порівнюють це з грубими іграми молодих самців слонів. За їхніми розрахунками, дорослий самець на такій самій швидкості завдав би удару в кілька разів потужнішого.
Постає запитання: чому при цьому кит не розбиває власну голову? Відповідь пов’язують із будовою нижнього жирового мішка. Він розділений щільними перегородками на окремі відсіки. У 2016 році дослідники підрахували, що ці перегородки розподіляють силу удару по всьому черепу, зменшуючи ризик пошкоджень. При цьому, схоже, кашалот намагається берегти верхній мішок, через який проходить звук, необхідний для пошуку здобичі. У дорослих самців шрами зазвичай помітні саме на передній частині нижнього мішка.
Наскільки часто кашалоти б’ються головами там, де за ними ніхто не спостерігає, невідомо. До того ж не всі науковці погоджуються з «таранною» гіпотезою. Багато хто вважає, що головна причина такої будови — саме формування й передавання звуку.
Коли кашалоти топили кораблі
З історичних джерел відомо про три випадки, коли кашалот сам атакував китобійне судно й потопив його. Шлюпки, які спускали з кораблів для полювання, кити розбивали значно частіше, але щоразу це відбувалося під час переслідування самого кита або його стада.
У 1851 році в Тихому океані кашалот, на якого полювали, протаранив китобійне судно «Енн Александер» і пробив йому днище. Через п’ять місяців цього самого кита вполювали інші китобої. У його голові знайшли уламки дощок від корабля, а в тілі — два гарпуни з «Енн Александер». Ця подія сталася в рік виходу «Мобі Діка», і, дізнавшись про неї, Мелвілл замислився, чи не виявився його роман своєрідним передвісником реальної катастрофи.
Ще один випадок стався 1902 року в Атлантиці, приблизно за 1600 кілометрів від узбережжя Бразилії. Кашалот протаранив вітрильник «Кетлін», ударивши в борт на глибині близько півтора метра, і судно затонуло.
Найвідомішою все ж залишилася історія «Ессекса». Після того як корабель пішов на дно, двадцять моряків пересіли в три шлюпки, опинившись більш ніж за півтори тисячі кілометрів від найближчої землі. Дорога до людей розтягнулася на три місяці. Оуена Чейза, Томаса Нікерсона та ще одного моряка з їхньої шлюпки зрештою підібрав англійський корабель.
Повернувшись додому, Чейз описав катастрофу в книжці. Через двадцять років, коли посеред океану зустрілися два китобійні судна, його син дав цю книжку почитати молодому матросу Герману Мелвіллу. Так історія «Ессекса» потрапила до літератури й стала основою для «Мобі Діка».
Навіщо кашалоту така голова насправді
Попри всі гіпотези про таран, більшість дослідників вважає, що головне призначення гігантської голови кашалота пов’язане зі звуком. Кашалот полює на глибині до двох кілометрів, де панує повна темрява. Там він видає гучні клацання й за відлунням визначає розташування здобичі.
Його клацання вважають найгучнішим звуком, який створює жива істота. Вони виникають у передній частині носа, у парі щільних складок. Далі звук спрямовується назад, проходячи крізь верхній жировий мішок, відбивається від повітряного прошарку біля черепа й через нижній мішок виходить уперед, у воду.
Частина звукової хвилі багаторазово відбивається всередині голови, тому клацання сприймається не як один імпульс, а як серія послідовних ударів. За проміжками між ними вчені можуть оцінити розміри верхнього мішка, навіть не бачачи самого кита.
Існує також припущення, що в самців голова збільшилася частково й через статевий добір: за характером звуку, можливо, можна судити про розміри тварини, а отже, і про її привабливість для самиць. Однак це поки що лише гіпотеза, яку ще належить перевірити.
