Звичайний вуж — одна з найпоширеніших змій в Україні й водночас одна з найбільш неправильно «обвинувачених». Його часто плутають із гадюкою і намагаються знищити, хоча отрути в нього немає, а для людини він безпечний.
Отруйних змій у нашій країні всього три, і всі вони — гадюки: звичайна, степова та гадюка Нікольського. Вуж до цієї трійки не належить. Він живе по всій території України, найчастіше біля ставків, річок, боліт, але нерідко з’являється й у селах, на дачах та в господарських дворах.
Як упізнати вужа здалеку
Найпомітніша ознака, яку видно вже з кількох кроків, — дві яскраві плями на потилиці, так звані «вушка». Вони зазвичай жовті, іноді білі або помаранчеві. Саме через ці мітки поляки називають вужа «заскронець» — «той, що з плямами за скронями».
Забарвлення тіла у вужа може бути сірим, оливковим, бурим або чорним, іноді з дрібними темними плямами, але без характерного зигзагу вздовж спини. У гадюки ж по хребту тягнеться темний зигзагоподібний малюнок.
Ще одна відмінність — будова тіла. Вуж довгий і стрункий, може перевищувати метр завдовжки. Гадюка зазвичай коротша — до 75 сантиметрів — і виглядає значно товстішою.
Складніше з темними особинами. Серед вужів трапляються майже повністю чорні, у яких «вушка» дуже бліді або майже непомітні. У лісостеповій зоні, зокрема на Київщині, Полтавщині та Сумщині, мешкає гадюка Нікольського — одна з трьох отруйних гадюк України, і дорослі особини цієї гадюки також суцільно чорні. Чорні бувають і звичайні гадюки. Тому чорну змію без чітких жовтих плям краще просто обійти стороною й не намагатися визначати вид зблизька.
Біля водойм у південних і центральних регіонах живе родич звичайного вужа — водяний вуж. Він сірий, без «вушок», а темні плями на тілі розташовані окремо, у шаховому порядку, а не суцільним зигзагом. Ця змія також неотруйна, але її часто вбивають, сплутавши з гадюкою.
Є ще одна прикмета — форма зіниці. У вужа вона кругла, у гадюки — вертикальна, «котяча». Проте роздивитися це можна лише зблизька, тож це радше ознака для фотографій, а не для швидкого розпізнавання в полі.
Орієнтуватися лише на форму голови ненадійно. Наляканий вуж сам розпластує голову разом із шиєю, і вона здається трикутною, як у гадюки. Тому цей критерій легко вводить в оману.
Вуж у домі: від «домовика» до «ґаздовника»
До сусідства з людиною вуж ставиться спокійно. У минулому таке сусідство навіть вважали бажаним. У Литві та Латвії вужів тримали просто в оселі — під ліжком або біля вогнища. Розповідали, що вони могли брати частування з рук. Поруч із місцем, де жила змія, за звичаєм ставили миску молока, хоча ніхто достеменно не бачив, щоб вуж його пив.
На Поліссі, Волині та Житомирщині вужа, який оселився в хаті чи сараї, називали «домовиком» або «господарем». Його не чіпали, бо вірили: поки він у домі, у господарстві все буде прибувати, а якщо його вбити — чекати біди.
На Закарпатті домашню змію називали «ґаздовником» — від слова «ґазда», тобто господар. Такі уявлення підкреслювали повагу до цієї тварини й небажання шкодити їй без потреби.
Чим живиться звичайний вуж
Основна їжа вужа — жаби та ропухи. На них припадає приблизно шість-вісім із десяти його «обідів». Значно рідше він ловить рибу, а мишу може подолати хіба що велика самиця.
Таким чином вуж допомагає підтримувати рівновагу чисельності жаб і ропух у водоймах. Здобич у нього зазвичай велика, тому за сезон йому може вистачити всього двох-трьох таких ситних трапез.
Як вуж захищається: шипіння, «аромат» і удавана смерть
Сам вуж часто стає здобиччю для інших тварин. На нього полюють лелеки, ворони, сови, лисиці, коти. Отрути він не має, але й перетворюватися на чиюсь вечерю не поспішає, тож виробив цілий арсенал захисних прийомів.
Якщо хижак або людина намагається схопити вужа, той влаштовує справжню виставу. Спочатку голосно шипить і робить різкі випади, б’є головою, але зазвичай не розкриває рота. Кусається рідко.
Якщо це не відлякало нападника, вуж використовує наступний «аргумент» — виділяє різко пахучу рідину з клоаки. Запах нагадує часник, дуже різкий і неприємний. Додатково він може зригнути щойно проковтнуту здобич. Після такого видовища бажання тримати змію в руках зазвичай зникає.
Останній номер його оборонної програми — удавана смерть. Вуж різко обм’якне, перевертається догори черевом, широко розкриває пащу й висовує язик. Іноді для більшої переконливості з рота та носа може навіть з’явитися кров. Така сцена — ще один вагомий привід не чіпати вужа руками.
Чому вуж «грає» кобру
У деяких випадках у вужа є ще один захисний прийом — він імітує кобру. Піднімає передню частину тіла й розширює голову з шиєю, утворюючи щось на кшталт каптура.
З погляду виживання логічно прикидатися отруйною змією. Хоча нині в Україні, як і майже всюди в ареалі вужа, кобри не водяться, колись ситуація була іншою. Мільйони років тому кобри мешкали в Європі, і їхні скам’янілі рештки знаходять, зокрема, й на території України.
Науковці припускають, що така поза — спадок тих давніх часів. Кобри давно зникли, а звичка «розкривати каптур» у відповідь на небезпеку залишилася.
Яйця вужа і компостні «інкубатори»
З відкладанням яєць у вужів пов’язано чимало особливостей. Яйця в них не з твердою шкаралупою, а в м’якій шкірястій оболонці. Обігріває їх не тіло матері, а тепло, що виділяється під час гниття куп листя, соломи чи гною.
Знайти відповідну теплу купу не так просто, тому самиці часто збираються в одному вдалому місці. Трапляється, що понад сотня вужів відкладають яйця в одну й ту саму купу.
Одна самиця зазвичай відкладає від 8 до 30 яєць. У Швейцарії в одній компостній купі нарахували 630 яєць, а разом з кладками під плитами поруч — понад 900.
У прохолодній Швеції дослідники розкладали вужині яйця в різні типи укриттів. У купі гною вилупилося понад дві третини змієнят, у компості — менше половини, а в природних укриттях не з’явилося жодного. Тож улітку кладку вужа цілком реально знайти й у дачному компості.
Через трохи більше ніж два місяці, наприкінці літа або на початку осені, з купи яєць виходить ціла «жменя» маленьких змійок. Вони не створюють шуму й одразу починають самостійне життя: намагаються якомога більше їсти й швидше знайти місце для зимівлі.
Статевої зрілості самиці досягають лише у віці чотирьох-п’яти років. А з жовтня–листопада всі вужі йдуть зимувати в нори та щілини в землі, де перечікують холодний сезон.
