Томатний сік у радянські часи рідко пили без солі: її додавали вже біля прилавка, орієнтуючись на власний смак. Сьогодні сік частіше продається вже приправленим, але традиція досолювати залишилась у тих, хто любить виразніший смак.
Як у СРСР з’явився томатний сік
У 1936 році нарком харчової промисловості Анастас Мікоян протягом двох місяців відвідував заводи у США. Після поїздки він зазначав: апельсинів у Радянському Союзі немає, тож замість апельсинового вирішили розвивати виробництво томатного соку і зводити підприємства з переробки помідорів.
Перші промислові партії томатного соку випустили 1937 року, організувавши для населення безкоштовну дегустацію. Спершу новий напій особливого захоплення не викликав, але з часом до нього звикли й полюбили.
Сировину для соку вирощували переважно в південних регіонах, у тому числі в Україні. Херсонський консервний завод із великим томатним цехом запрацював ще 1932-го; томатний сік входив до його асортименту.
Яким томатний сік надходив із заводу
У стандарті 1941 року томатний сік описували як «натуральний» — тобто віджатий зі стиглих помідорів без додавання солі. Технологічні інструкції наголошували: продукт консервують у природному вигляді, а сіль, у кількості до одного відсотка, додають лише зрідка.
Популярна тоді «Книга про смачну та здорову їжу» радили перед подачею охолодити сік і приправити його сіллю та перцем. Окремий різновид «томатний сік із сіллю» з’явився тільки в останньому радянському стандарті 1991 року, причому лише для продукції першого ґатунку. До того заводи зазвичай випускали несолоний напій, а покупці досолювали його самостійно.
Навіщо в томатний сік додавали сіль
У помідорах природно міститься чимало глутамату — сполуки, що відповідає за насичений смак умамі, який часто описують як «м’ясний». Через це томатний сік за відчуттями більше нагадує овочеву страву, ніж солодкий напій.
Як і салат без приправ, сік без солі здається прісним і «водянистим». Дрібка солі приглушує легку гіркуватість і підсилює інші відтінки смаку, роблячи їх яскравішими та виразнішими. Саме тоді сік сприймається справді «томатним». Дехто додавав ще й перець — за зразком холодної закуски.
Як продавали томатний сік у радянські часи
На прилавках поряд зі склянками соку стояла сіль — за спогадами очевидців, зазвичай грубого помолу, сірувата й постійно волога. Її насипали в окрему баночку або сільничку. Покупець розмішував сіль у склянці ложечкою, яку потім просто опускав у воду поруч, і тією ж ложечкою користувалася наступна людина.
У Львові ще в 1990-ті роки інколи прив’язували ложечку до прилавка, аби її не забрали з собою. Томатний сік залишався одним із найдоступніших: склянка коштувала приблизно 10 копійок, тоді як березовий був дешевшим — близько 8 копійок, а яблучний і виноградний — дорожчими, залежно від місця й часу.
Завдяки низькій ціні томатний сік часто брали «на ходу» — наприклад, разом із пиріжком. Для багатьох це була звична бюджетна перекуска.
Що змінилося тепер
В українських нормах нині дозволено випускати томатний сік у різних варіантах: без солі, із додаванням солі, а також із прянощами та травами. У магазинах часто трапляється вже солона продукція.
Наприклад, в одному з популярних видів соку «з сіллю» вміст солі становить близько половини відсотка. Такий напій багато хто просто п’є як готовий, нічого не додаючи. Сільничка ж частіше залишається для домашнього соку або для поціновувачів більш солоного смаку.
Чому томатний сік так популярний у літаках
Авіакомпанія Lufthansa звернула увагу, що пасажири в польоті замовляють томатний сік майже так само часто, як пиво. Це зацікавило дослідників Корнеллського університету, і вони перевірили, як шум, подібний до того, що в салоні літака, впливає на сприйняття смаку.
Експеримент показав: за таких умов солодкі відтінки відчуваються слабше, зате смак умамі стає помітнішим. Через це томатний сік у небі здається смачнішим, ніж на землі.
Сіль, навпаки, у польоті сприймається менш виразно — тож пасажиру нерідко хочеться додати її ще, щоб повернути звичну інтенсивність смаку соку.
