Травневий хрущ, який навесні гуркоче над вишнями й іншими деревами, проводить на поверхні зовсім небагато часу — приблизно місяць-півтора. При цьому до свого весняного льоту він кілька років розвивається під землею, більшу частину життя залишаючись малопомітною личинкою.
Дорослий жук — це лише завершальний і найяскравіший етап довгого життєвого циклу травневого хруща. Саме в цей період він активно живиться молодим листям і заводить потомство, але основна частина його існування минає в ґрунті.
Які бувають травневі хрущі і як відрізнити самця від самиці
Травневими хрущами називають жуків роду Melolontha. На нашій території найчастіше зустрічаються два близькі види — західний і східний травневі хрущі. Вони подібні за будовою і способом життя, тому неспеціалісту відрізнити їх нелегко.
Натомість самець і самиця помітно різняться за вусиками. У самця на кінці вусика є віяло з семи великих пластинок, а в самиці — з шести дрібніших. У цих пластинках у самця налічується близько 50 тисяч нюхових клітин, тоді як у самиці їх у 5–6 разів менше. Самиця виділяє пахучу речовину, а самець орієнтується на її запах і таким чином знаходить партнерку.
У західного хруща позаду голови може бути чорний або рудий щиток. Обидві форми трапляються й у самців, і в самиць.
Коротке життя дорослого жука на поверхні
Дорослі хрущі з’являються навесні, приблизно в той час, коли починає розкриватися листя. Удень вони переважно сидять на деревах, а ближче до вечора вилітають.
Жуки живляться молодим листям берези, дуба, клена, верби та різних плодових дерев, інколи навіть хвоєю. Особливо травневий хрущ полюбляє вишню та сливу. Така підгодівля необхідна: вона дає комасі енергію, а без цього самиці не можуть повноцінно сформувати яйця.
Після спарювання самиця заривається в ґрунт і відкладає яйця, причому кладок за сезон може бути кілька. Самці зазвичай гинуть невдовзі після спарювання, а самиці — після завершення останньої кладки. Уся стадія дорослого жука триває недовго — приблизно місяць-півтора.
Як живе личинка травневого хруща під землею
Через кілька тижнів після відкладання з яйця виходить вигнута буквою «С» личинка зі світлим тілом, коричневою головою та трьома парами ніг. Перший рік вона переважно споживає органічні рештки в ґрунті та дрібні корінці.
У міру того як личинка росте, її раціон змінюється: вона переходить на товстіші корені трав, кущів і дерев. Саме личинки хруща шкодять кореневій системі, пошкоджуючи картоплю, суницю, молоді плодові дерева та лісові саджанці. Найбільшу загрозу становлять старші, добре розвинені личинки.
Схожу на хрущову товсту білу личинку часто знаходять у компості. Проте в такому місці зазвичай трапляється не хрущ, а бронзівка — майбутній золотисто-зелений жук, якого часто бачать на квітах. Їх легко розрізнити: якщо покласти личинку на рівну поверхню, личинка хруща лежатиме, згорнувшись боком у «кільце», а личинка бронзівки розпрямиться і поповзе на спині, тримаючи ніжки догори. У бронзівки короткі ноги й тіло майже однакової товщини від голови до кінця.
Бронзівка не пошкоджує корені, вона переробляє мертву органіку, тому таку личинку доцільно повернути в компост: на відкритому сонці її тонка шкіра швидко пересихає.
Восени, коли ґрунт холоне, личинка хруща заглиблюється — на чорноземах до 60–80 сантиметрів. Навесні знову підіймається ближче до коріння, де є достатньо їжі. Такий рух догори й донизу повторюється кілька сезонів.
Західний травневий хрущ у більшості регіонів проходить повний цикл розвитку за чотири роки, а на крайньому півдні може вкластися у три. У східного, який частіше живе в лісах і північніших місцевостях, розвиток займає 4–5 років.
Під час осіннього перекопування ґрунту вік личинки можна приблизно визначити за розміром. Ті, що з’явилися цього року, мають довжину близько 1–2 сантиметрів. Найбільші, яким наступного літа час перетворюватися на лялечку, досягають 4–5 сантиметрів. Проміжні розміри належать личинкам другого-третього року життя.
Попри те, що личинка живе під землею, це не гарантує їй повної безпеки. Її можуть знайти й з’їсти кроти, кабани, різні птахи, які розгрібають землю, а також мідиці. На личинок полюють хижі комахи, на них впливають гриби та бактерії. Вони гинуть і через пересихання або сильне промерзання ґрунту, а також під час обробки полів.
Перетворення на лялечку і зимівля молодого жука
Наприкінці розвитку личинка формує в ґрунті невелику камеру, у якій стає лялечкою. На цій стадії вже видно обриси майбутнього жука: окреслені ноги, вусики й крила.
Через кілька тижнів із лялечки виходить дорослий жук, але до поверхні він зазвичай не піднімається. Молодий хрущ залишається зимувати під землею і вилітає лише наступної весни, коли на деревах розпускається листя.
Чому травневий хрущ не встигає розвинутися за одне літо
Основна їжа личинки — корені рослин. Вони доступні, але не дуже поживні, тому за один теплий сезон личинка не може ні достатньо вирости, ні запасти потрібну кількість речовин для повної перебудови організму під час перетворення на лялечку.
До того ж температура тіла комахи залежить від навколишнього середовища. У прохолодному ґрунті личинка стає малорухливою, майже перестає живитися та рости. Чим коротше й холодніше літо, тим більше років їй потрібно, щоб завершити розвиток.
Чому навесні то багато хрущів, то майже немає
У травневих хрущів формуються вікові групи, личинки в яких розвиваються приблизно в одному темпі. Якщо в певному сезоні з’явилося багато личинок, то через чотири роки (у східного хруща — через 4–5 років) вони майже одночасно перетворяться на дорослих жуків. Тоді настають так звані льотні роки, коли ввечері хрущів у повітрі особливо багато.
Водночас розвиток не завжди йде абсолютно синхронно: частина личинок росте швидше, інша — повільніше, тому поодиноких жуків можна побачити щороку. Масові вильоти все ж повторюються з інтервалом, що відповідає тривалості місцевого циклу розвитку.
Отже, одна весна майже без хрущів ще не означає, що вони зникли. У західного травневого хруща на одну гучну весну припадає три відносно спокійні, а в східного цей розрив може бути ще довшим. Одночасний масовий виліт полегшує жукам пошук партнерів і, ймовірно, зменшує ризик, що птахи знищать усе покоління.
Знайомий нам хрущ устигає прожити набагато довше, ніж здається при короткому весняному польоті. Він проводить у темряві ґрунту близько чотирьох років: три зими у вигляді личинки і ще одну — вже сформованим жуком, а весняний літ стає лише коротким завершенням його довгої підземної історії.
