Ізраїльський історик Юваль Ной Харарі, автор книги «Homo Deus: коротка історія майбутнього», описує радикальні зміни, які, на його думку, принесе розвиток штучного інтелекту та робототехніки. Він розмірковує, що станеться з людьми, коли машини переберуть на себе більшість професій, а робота перестане бути головним джерелом сенсу життя.
Харарі вважає, що ШІ та роботи зможуть виконувати сотні нинішніх спеціальностей, а на їхнє місце прийдуть нові види зайнятості. Серед них він виділяє професію дизайнера віртуальних світів, яка, на його думку, стане однією з популярних у майбутньому.
Водночас історик наголошує: опанувати такі нові професії буде під силу не всім. Робота з віртуальними світами, за його описом, потребуватиме високої креативності та гнучкого мислення. Він ставить під сумнів, чи зможе, наприклад, 40-річний безробітний таксист або страховий агент повністю перелаштуватися й стати дизайнером віртуальних просторів.
Навіть якщо частина людей з традиційних сфер зуміє перекваліфікуватися, це не розв’яже проблему остаточно. Світ, за прогнозом Харарі, продовжить швидко змінюватися, і кожному фахівцю доведеться неодноразово «перевинайти» себе, знову й знову опановуючи нові ролі.
На думку історика, головним викликом стане не просто створення нових робочих місць, а поява таких професій, у яких люди зможуть залишатися кращими за штучний інтелект. Він прогнозує, що до 2050 року сформується «клас зайвих» — людей, які не просто тимчасово безробітні, а взагалі не здатні знайти собі місце на ринку праці.
Харарі припускає, що технологічний прогрес сприятиме накопиченню капіталу й дозволить запровадити безумовний базовий дохід. У такій моделі гроші перестануть бути головною проблемою для значної частини населення. Натомість гостро постане питання відсутності зайнятості, відчуття потрібності та задоволення від діяльності.
Історик вважає, що багато людей у майбутньому шукатимуть покликання у віртуальних просторах, зокрема в комп’ютерних іграх. Він описує сценарій, за якого економічно «зайві» люди проводитимуть дедалі більше часу у тривимірних цифрових світах, де емоційні переживання будуть яскравішими, ніж у повсякденній реальності.
Харарі проводить паралелі між іграми, релігією та споживанням. Усі ці системи, за його міркуванням, пропонують людині набір правил і ритуалів в обмін на певні «нагороди» та переходи на нові рівні. Він нагадує, що протягом тисячоліть люди знаходили сенс життя у вигаданих образах і символічних світах, а не лише в матеріальній реальності.
За його прогнозом, до 2050 року людство активно випробовуватиме нові «ігрові сценарії» — як у форматі відеоігор, так і у вигляді нових релігійних систем та ідеологій. Сенс життя, на думку історика, буде закладено в нові види діяльності та нові ритуали, а не обов’язково в оплачувану працю.
Харарі підкреслює, що робота була головним сенсом існування лише в окремі історичні періоди та в певних світоглядних рамках. У своїй книзі «Homo Deus: коротка історія майбутнього» він описує можливі «релігії майбутнього», серед яких виділяє датаїзм і техногуманізм.
Датаїзм, за його визначенням, — це ідеологія, у якій людина втрачає провідну роль у цифровому світі й перетворюється на зайвий елемент у глобальних потоках даних. Інша система цінностей — техногуманізм — робить ставку на розширення можливостей людини за допомогою нейроінтерфейсів, кіборгізації та інших технологічних рішень.
У своїх прогнозах Харарі доходить до ще радикальнішого висновку: до 2100 року, за його баченням, Homo sapiens як вид може зникнути. Він припускає, що людство саме себе змінить за допомогою штучного інтелекту та біотехнологій настільки, що сучасна «розумна людина» перестане існувати в нинішньому вигляді.
