У банківській роботі часів суцільного паперового документообігу дриль був не будівельним інструментом, а щоденним помічником для оформлення «документів дня» — величезних звітних зшивів за добу.
Автор пригадує, як, прийшовши працювати до банку ще зовсім молодим, одразу звернув увагу на дві речі. Перша — гучний матричний принтер, що працював із гуркотом, схожим на кулеметну чергу. Друга — звичайний дриль, який кілька днів поспіль лежав на стільці в кутку бухгалтерії, ніби забутий електриком.
Згодом з’ясувалося, що інструмент зовсім не зайвий. Бухгалтерка поважного передпенсійного віку користувалася ним щодня: дрилем вона просвердлювала отвори у величезних стосах паперу, які утворювалися за день роботи банку.
Після того як у товстій пачці робили чотири отвори, у хід ішла довга, приблизно двадцятисантиметрова голка. Нею бухгалтерка протягувала нитку крізь отвори й акуратно зшивала всі аркуші в один масивний зшив.
Так автор уперше дізнався, що таке «документи дня». Під цією назвою ховалися всі папери, які з’являлися в банку протягом доби: операції з обміну валюти, зарахування коштів, відкриття вкладів, виплата відсотків, погашення кредитів та інші банківські дії.
Формування таких зшивів було суворо регламентоване. Існувала спеціальна інструкція, де було розписано, які саме документи мають увійти до «документів дня» і в якій послідовності їх потрібно підшивати.
Усі ці папери друкувалися на тому самому матричному принтері, що нагадував кулемет. З одного боку стояла коробка з перфорованим папером, з іншого — порожня, куди з шурхотом падала безперервна роздрукована стрічка. Виглядало це доволі ефектно й водночас буденно для того часу.
Щоденні зшиви виходили настільки товстими, що без дриля обійтися було неможливо. Звичайний дірокол просто не міг пробити таку кількість аркушів за раз, тому дриль став незамінним інструментом у бухгалтерії.
Згодом ручний дриль замінили спеціальним верстатом для зшивання документів. По суті, це був той самий принцип свердління отворів і прошивання, тільки тепер інструмент не потрібно було тримати на вазі — робота стала зручнішою, але логіка процесу залишилася тією ж.
Після зшивання наставав етап зберігання. Важкі коробки з уже сформованими «документами дня» вантажили в машину й відправляли до архіву. Для автора на цьому історія закінчувалася: коробки зникали в невідомому сховищі, а в банку вже готувалися до наступної доби й нової порції паперів.
