Більшість домашніх котів намагаються триматися подалі від води, але є породи, для яких волога — звична частина життя. Якщо ваш улюбленець належить до однієї з них, він може не лише спокійно переносити купання, а й щиро цікавитися будь-якими водними розвагами.
Турецький ван
Назва цієї породи пов’язана з озером Ван, на берегах якого й досі можна зустріти їхніх далеких родичів. Це одна з найстаріших аборигенних порід Туреччини, що формувалася в природних умовах.
Місцеві вуличні коти, які насправді є здичавілими нащадками домашніх, і нині не уникають води: вони можуть полювати на рибу в озері та запливати, щоб охолодитися в спеку. Турецький ван вважають однією з найвідоміших «плаваючих» порід у світі.
Їхня шерсть має особливу структуру: вона відштовхує воду і дуже швидко висихає, що робить контакт з водою для таких котів значно комфортнішим.
Турецька ангора
Ще одна аборигенна турецька порода — ангорська кішка, або турецька ангора. Вона споріднена з турецьким ваном і так само не схильна до панічного страху перед водою.
Такі коти зазвичай спокійно ставляться до купання та інших водних процедур. Багато з них із задоволенням граються зі струменем з-під крана, «розкопують» лапами воду в мисці чи спеціально кидають туди іграшки, щоб потім їх діставати.
Хоча це радше гра, а не повноцінне плавання, у представників цієї породи виражена цікавість до води, яка часто проявляється з раннього віку.
Мейн-кун
Мейн-кун походить від аборигенних котів американського штату Мен. Вони формувалися в умовах, де доводилося витримувати дощі, сильний вітер і холодні сніжні зими.
Природа забезпечила цих котів щільною, водовідштовхувальною шерстю, завдяки якій вони не надто бояться вологи. Деякі мейн-куни із задоволенням плескаються в мисці з водою або уважно спостерігають за тим, як вона тече з крана.
Водночас варто пам’ятати: порода лише задає схильність, а не гарантує однакову поведінку. Один мейн-кун може радісно хлюпатися, а інший — протестувати проти купання з шампунем. Кожен кіт має власний характер і реакції.
Норвезька лісова кішка
Норвезькі лісові коти здавна жили у вологих, прохолодних лісах Північної Європи. Їхнє хутро складається з подвійного, водонепроникного покриву та густого підшерстя, що добре захищає від дощу й снігу.
Завдяки такій будові шерсті їм не страшні зливи та снігопади, тож вода як явище не викликає в них особливого жаху. Проте це не означає, що норвезька лісова кішка із захватом стрибне до ванни за першим покликом.
Зазвичай ці коти скоріше терпимо ставляться до вологи, ніж шукають її. Їхня реакція на повноцінне купання значною мірою залежить від того, чи привчали улюбленця до води змалечку.
Курильський бобтейл
Курильські бобтейли з коротким хвостом формувалися протягом століть у суворих умовах Курильських островів, де життя тісно пов’язане з океаном.
Такі коти зберегли інстинкти вправних рибалок і не уникають намочити шерсть заради здобичі. У природі вони можуть заходити у воду, щоб дістати рибу чи іншу їжу.
Домашні представники цієї породи часто успадковують цю природну тягу до води. Вони нерідко із задоволенням супроводжують господаря під час відпочинку біля водойми та виявляють інтерес до всього, що пов’язано з водою.
Хто з диких котів плаває найкраще
Якщо говорити про невеликих диких котячих, справжніми майстрами плавання вважають очеретяного кота (хауса) та віверрову кішку. Остання має перетинки між пальцями, що допомагає їй упевнено почуватися у воді й пірнати за здобиччю.
Серед великих диких котів лідерами у воді є тигри та ягуари. Вони регулярно плавають, можуть полювати у воді й легко перетинають широкі річки.
Утім, більшість інших котів також здатні непогано триматися на воді, якщо цього вимагають обставини, навіть якщо в повсякденному житті вони воліють залишатися сухими.
