Ротвейлери часто приваблюють людей своєю силою та іміджем охоронця, але досвідчені власники попереджають: це собака не для кожного. Історія однієї заводчиці показує, наскільки відповідальним має бути рішення завести цю породу.
Близько двадцяти років тому автор працював у зоомагазині й познайомився з жінкою, яка тримала кількох ротвейлерів. Вона була невисокого зросту, тендітна, але рухалася впевнено, говорила твердим, поставленим голосом і завжди виходила на вулицю в оточенні чотирьох своїх собак. Поруч із нею вони здавалися ще масивнішими, але слухалися беззаперечно й буквально обожнювали господиню.
Усі її ротвейлери мали бездоганний екстер’єр, були чемпіонами виставок, а люди чекали на цуценят по два роки. Попри це, сама власниця зовсім не поспішала роздавати собак усім охочим. Навпаки, уже під час перших розмов із потенційними покупцями вона детально розповідала про труднощі, які їх очікують, і часто відмовляла від ідеї брати ротвейлера.
Ілюзія «візьму — і він мене охоронятиме»
У той час ротвейлери були дуже модними. Багато хто вважав, що достатньо просто купити цуценя, і з віком воно саме перетвориться на ідеального охоронця, який інстинктивно все розуміє й виховує себе без участі людини. На кшталт: «візьму цуценя, воно підросте й буде мене захищати».
Жінка легко розпізнавала таких мрійників. Вона наголошувала: без системного виховання та дресури може вийти навпаки — доведеться захищати себе, родину, сусідів і перехожих уже від власного собаки. Ротвейлер не почне охороняти господаря «просто так» лише тому, що живе поруч.
Це собака, для якого авторитет власника потрібно заслужити. Якщо людина не вміє вибудувати стосунки, не має внутрішньої твердості, ротвейлер може не лише ігнорувати команди, а й «огризатися» у відповідь. Тому власниця вважала: ротвейлер — не варіант для м’яких, невпевнених у собі людей.
На її думку, це серйозний службовий собака, якому потрібен господар із сильним характером, людина, що й без собаки здатна постояти за себе. Лише тоді між ними може скластися керований, безпечний контакт.
Розумний чи впертий? Особливості характеру ротвейлера
В інтернеті часто можна зустріти твердження, що ротвейлер — одна з найрозумніших порід. Однак заводчиця дивилася на це тверезіше. Вона казала, що серед них трапляються й «тугодуми», причому не просто повільні, а ще й дуже вперті. За її спостереженнями, додаткові труднощі в дресурі виникали приблизно з кожним четвертим собакою.
Ротвейлери зазвичай не поспішають із рішеннями. Вони схожі в цьому на кавказьких чи середньоазіатських вівчарок: спершу довго «переварюють» ситуацію, не сприймають поспіху. Серед них є особини з інтелектом нижчим за середній, а також такі, що не хочуть одразу виконувати команду — їм потрібно оцінити, чи взагалі є сенс це робити.
У повсякденному житті це може бути дуже незручно. Жінка зізнавалася, що з одним із її ротвейлерів постійно виникали конфлікти саме через поєднання повільності мислення та надмірної самостійності.
Вона порівнювала ротвейлерів з іншими породами й казала, що з німецькою вівчаркою, колі чи доберманом значно легше: і у вихованні, і в дресурі, і в щоденному спілкуванні. З ними простіше знайти спільну мову, легше зчитувати емоції.
За її словами, доберман здатен охороняти господаря навіть тоді, коли не дуже його поважає й не завжди слухається. Ротвейлер так не діє: без поваги до людини він не стане її захищати. А колі та німецька вівчарка, на відміну від ротвейлера, більш слухняні, гнучкі в контакті, швидші в реакціях і мають вищий емоційний інтелект.
Сила, вага й ризик агресії
Заводчиця не заперечувала: будь-який собака може проявити агресію. Але в ротвейлера є кілька особливостей, які роблять це особливо небезпечним. Він зазвичай досить відлюдькуватий, насторожено ставиться до чужих людей, а без належного виховання може кидатися на перехожих.
До цього додається фізика: це дуже потужний, важкий собака вагою близько 40–50 кілограмів, із низькою чутливістю до болю. Протистояти такій тварині надзвичайно складно, якщо щось піде не так. Саме тому жінка вважала безвідповідальним віддавати цуценят людям, які не усвідомлюють усіх ризиків.
Чому вона відмовляла більшості покупців
Якщо заводчиця бачила в потенційних власниках слабкість, небажання розбиратися в особливостях породи чи неготовність вирішувати можливі проблеми, вона прямо відмовляла їм у продажу. Людям без досвіду собаководства відмовляла завжди.
Її позиція була чіткою: «ротвейлер — порода для досвідчених собаківників, і крапка». Попит на її цуценят був високим, але вона ретельно відбирала майбутніх господарів. За її словами, відсів був величезний: цуценя отримував приблизно один із двадцяти претендентів, і багато хто через це ображався.
У розмовах із працівниками зоомагазину, де вона часто купувала товари, жінка пояснювала свою принциповість просто: їй не хотілося, щоб потім і власники, і їхні сусіди згадували її недобрим словом через проблемного собаку. Вона вважала, що людям, які не готові до такої відповідальності, краще звернути увагу на інші породи — наприклад, маленьких декоративних собак чи лабрадора, якщо хочеться великого, але більш м’якого за характером улюбленця.
Підсумовуючи свій досвід, заводчиця говорила: ротвейлер — дуже складна порода. Вона сама тримає цих собак, але іншим, особливо новачкам, їх не радить.
