Історія з бонобо на ім’я Канзі показує, що уява може бути не лише людською привілеєю. Один експеримент із «порожнім» соком змусив науковців і читачів по-новому подивитися на те, що відбувається в головах тварин.
Ми звикли планувати вихідні, прокручувати в думках суперечки, уявляти холодний напій у спеку — і вважаємо це чимось суто людським. Тварин часто зводять до набору інстинктів і рефлексів. Але публікація в журналі Science, на яку натрапив автор тексту, ставить під сумнів таку самовпевнену картину.
Головний герой дослідження — карликовий шимпанзе, або бонобо, Канзі. У науковому середовищі він давно має статус зірки: за 44 роки життя опанував кілька сотень слів за допомогою спеціальної символічної системи, а його інтелект порівнювали з можливостями трирічної дитини. Минулого року Канзі помер, але перед цим встиг узяти участь у досліді, який виглядає майже як розіграш.
Як Канзі «пив» неіснуючий сік
Суть експерименту була простою. Спочатку перед Канзі ставили прозорий глечик із соком і дві склянки. Напій розливали, бонобо його випивав — усе виглядало цілком буденно: є сік, його наливають, його п’ють.
Потім ситуація змінювалася. Перед ним знову з’являлися глечик і ті самі склянки, але вже повністю порожні. Дослідники, зберігаючи серйозний вигляд, імітували, ніби наливають «невидимий» сік у склянки. Після цього одну зі склянок перевертали, наче виливаючи неіснуючу рідину.
Після всієї цієї пантоміми Канзі мав показати, у якій склянці, за логікою, «залишився» сік. У 34 випадках із 50 він обирав саме ту, яку «не перевертали». Тобто бонобо в думках відстежував шлях рідини, якої насправді не було, і тримав цю уявну картинку в голові.
Подібний дослід провели й з уявним виноградом. Результат виявився схожим: 31 правильна відповідь із 45. Канзі знову демонстрував здатність оперувати тим, чого фізично перед ним не існувало.
Чи є це справжньою фантазією
Біологи й раніше помічали поведінку, яку можна трактувати як гру уяви. Наприклад, у дикій природі самиці шимпанзе іноді носять із собою звичайні поліна, пестять їх, тримають біля себе, наче це дитинчата. З боку це нагадує дитячу гру «в дочки-матері».
Однак до експерименту з Канзі залишалося багато сумнівів: чи не приписують люди тваринам те, чого там немає, неправильно тлумачачи їхні дії. У випадку з «невидимим» соком і виноградом з’явився більш чіткий сценарій, де можна простежити, як тварина працює з уявною ситуацією.
Водночас у науковій спільноті не обійшлося без скепсису. Частина дослідників вважає, що це не обов’язково чиста фантазія. На їхню думку, Канзі міг просто підлаштовуватися під людей, розуміючи логіку їхніх дій. Такий підхід пов’язують із теорією чужого розуму — здатністю уявляти, що відбувається в голові іншої істоти.
Критики звертають увагу, що ініціатива гри не належала самому Канзі. Він не просив налити йому «повітряний» сік, адже міг би спробувати отримати справжній напій. Отже, можливо, він просто розгадав правила дивної гри, яку йому запропонували люди в білих халатах, і діяв відповідно до їхніх очікувань.
Що змінює історія Канзі в нашому погляді на тварин
Незалежно від інтерпретації, цей експеримент справляє сильне враження. Він змушує замислитися, наскільки спрощено ми часто дивимося на тварин, зводячи їх до простих реакцій на зовнішні стимули.
Історія Канзі натякає, що в їхній свідомості можуть існувати цілі «невидимі світи» — уявні сценарії, внутрішні ігри, образи того, чого немає тут і зараз. Автор тексту зізнається, що йому шкода, що Канзі вже немає в живих: було б цікаво побачити, чи почав би бонобо колись самостійно «розливати» уявний чай для своїх дослідників, перевертаючи ролі в цій дивній грі.
Так чи інакше, досвід із Канзі нагадує: межа між людською фантазією та внутрішнім світом інших видів може бути значно тоншою, ніж ми звикли думати.
