Коли на вулиці нещодавно прибрали старі тополі, прогулянка поблизу свіжих пеньків може перетворитися на справжнє випробування: від зрізів інколи тягне таким смородом, що люди мимоволі озираються в пошуках здохлої тварини. Цей задушливий, важкий, солодкувато-гнильний запах добре впізнаваний, але мало хто розуміє, звідки він береться.
Тополі давно стали предметом суперечок у містах. Нові дерева нині майже не садять: пух, алергічні реакції, грачині гнізда над тротуарами та ламкі гілки й стовбури псують репутацію цих дерев. Водночас у багатьох населених пунктах ще залишилися насадження, закладені приблизно пів століття тому, і комунальники то кронують їх, то зрізають зовсім.
У результаті на місці колишньої алеї з’являється рівний ряд пеньків або взагалі порожня смуга, і тут же на вулицю «обрушується» нестерпне амбре. Воно настільки різке й нудотне, що багато хто сприймає його як запах падалі чи каналізаційних стоків.
Бактеріальна водянка та гниль усередині стовбура
У значної частини міських тополь всередині стовбура розвивається так звана бактеріальна водянка. Це стан, коли до деревини проникають анаеробні бактерії, здатні існувати без доступу кисню. Вони «оселяються» у серцевині, поступово руйнуючи її й перетворюючи живе дерево на порожнисту, напівгнилу конструкцію.
Зовні таке дерево може ще виглядати більш-менш здоровим, навіть у віці близько двадцяти років, але всередині стовбур уже підгниває. Достатньо сильнішого вітру, щоб така тополя тріснула, впала — а разом із уламками в повітря вивільнився багаторічний сморід із середини.
Саме через цю інфекцію серцевина набуває різко неприємного «букету»: її описують як запах тухлої риби, різких кислот або навіть фекалій. Коли стовбур розрізають, цей «аромат» виходить назовні в концентрованому вигляді.
Що відбувається з тополиним соком
Другий чинник — це природний сік тополі, який у хворому стовбурі вже давно перестає бути звичайним соком. Усередині дерева цукри в соку роками ферментуються бактеріями, утворюючи своєрідний коктейль із метану, вуглекислого газу та жирних кислот.
Саме ці сполуки й дають характерний запах гнилої плоті, який так важко сплутати з чимось іншим. Поки дерево стоїть, уся ця суміш утримується всередині під певним тиском. Коли ж тополю спилюють, тиск спадає, і гази разом із рідиною виходять через свіжі зрізи.
Якщо спиляні стовбури або великі гілки з якоїсь причини не прибирають, неприємний запах від пеньків і колод може триматися досить довго — іноді по два-три місяці. Увесь цей час перехожі вимушені дихати важким, бальзамічно-гнильним повітрям, поки деревина поступово підсихає й вивітрюється.
