Інфекційний мононуклеоз – захворювання вірусної природи, збудником якого можуть бути кілька різновидів вірусу герпесу, в тому числі і вірус Епштейна-Барра. У дітей серед клінічних проявів хвороби на перший план виходять висока лихоманка, ангіна та суттєве збільшення лімфатичних вузлів на шиї.
У цій статті поговоримо про симптоми та лікування інфекційного мононуклеозу у дітей.
Збудники хвороби
Існує безліч гіпотез про збудників, які здатні викликати інфекційний мононуклеоз у дитини. В даний час доведеної причиною захворювання є вірус Епштейна-Барра (герпес-вірус VI типу, ВЕБ-інфекція) і цитомегаловірус. Крім мононуклеозу, доведена роль ВЕБ-інфекції і при інших патологіях (лімфома Беркітта, карциноми, пухлини порожнини рота і т. д.).
Хвороба має весняно-осінню сезонність, їй властиві піки підйому захворюваності, з періодичністю кожні 5-7 років.
Шляхи зараження дитини
Вірус може потрапити в організм малюка від хворої людини або носія. Ті, хто перехворів мононуклеозом, протягом кількох місяців активно можуть виділяти збудника в навколишнє середовище. В подальшому формується довічне носійство вірусу, не виявляється ніякими симптомами.
Існує кілька можливих шляхів потрапляння вірусу в дитячий організм:
- Повітряно-крапельний. Це найпоширеніший варіант зараження інфекційним мононуклеозом. Вірус зі слиною переміщатися на великі відстані при розмові, кашлі або чханні, потрапляючи на слизові дихальних шляхів.
- Контактно-побутовий. Збудник зберігає свою життєздатність поза людського організму протягом кількох годин. При використанні посуду, індивідуальних рушників, іграшок, заражених Ебштейн-Барр вірусом, велика ймовірність, що дитина може заразитися.
- Гемотрансфузионный. Герпес-вірус активно розмножується в гемокультуре, тому при переливанні зараженої донорської крові або пересадці органу виникає гострий процес захворювання з вираженою клінічною картиною.
У половини хворих дітей клінічно захворювання не проявляється яскравими і чіткими симптомами, інфекційний процес протікає в стертій формі. При гарній роботі імунітету може бути безсимптомний перебіг захворювання.
Клініка захворювання
З моменту проникнення збудника в організм дитини і до перших клінічних проявів може пройти від 1 тижня до кількох місяців. Виділяють кілька основних симптомів, поява яких свідчить про інфекційному мононуклеозі у дітей:
- Висока сильна лихоманка.
- Збільшення шийних лімфатичних вузлів, особливо задньої групи.
- Ангіна або яскрава гіперемія ротоглотки.
- Збільшення розмірів селезінки і печінки.
- Поява в периферичній крові змінених моноцитів (мононуклеарів).
Серед другорядних симптомів у малюків може з’являтися висипка на тілі або твердому небі, набряклість повік, обличчя, катаральні явища (закладеність носа, нежить, чхання), у рідкісних випадках відзначається діарея.
Гострий процес починається раптово, на тлі абсолютного здоров’я підвищується температура до високих показників, а традиційний комплекс симптомів інфекційного мононуклеозу повністю проявляється протягом одного тижня.
З перших днів хвороби лікар може побачити або пропальпувати збільшені лимоузлы на шиї, а при огляді ротоглотки — виявити гнійний наліт на мигдалинах. До кінця першого тижня хвороби в загальному аналізі крові виявляються атипові мононуклеари.
Існує варіант розвитку інфекційного мононуклеозу з поступовим підвищенням температури тіла, загальною слабістю, незначними катаральними симптомами. На піку захворювання з’являється висока лихоманка, болючість лімфовузлів і набряклість клітковини навколо них. При поширенні вірусу з током крові відбувається збільшення вузлів в інших частинах тіла (черевна порожнина, грудна клітка).
При наростанні розмірів печінки у дітей, іноді спостерігається жовтяничне забарвлення шкірних покривів і склер, а в периферичній крові – зростає показник білірубіну та АЛТ. Селезінка збільшується одночасно з печінкою, а от зменшення її параметрів відбувається дещо раніше.
У дітей старшого віку при інфекційному мононуклеозі можуть відзначатися хворобливі відчуття в колінних суглобах.
Класифікація патології
В залежності від вираженості специфічних симптомів, інфекційний мононуклеоз може протікати:
- типово: хвороби властива повноцінна розгорнута картина захворювання;
- безсимптомно: повністю відсутні клінічні симптоми патології, а встановити діагноз допомагають тільки спеціальні лабораторні аналізи;
- зі стертою симптоматикою: основні прояви захворювання виражені мінімально або ж нагадують більше захворювання респіраторного тракту;
- з переважним ураженням внутрішніх органів (вісцеральна форма): на перший план в клінічних проявах виступають зміни з боку нервової, серцево-судинної, сечовидільної, ендокринної та інших систем або органів.
Залежно від тривалості клінічних проявів захворювання може бути гострим, затяжним або хронічним. Гострий інфекційний мононуклеоз вважається з першого дня захворювання і до 3-х місяців, від 3 до 6 місяців – затяжний перебіг, хронічний – присутність симптомів патології більше 6 місяців.
Ускладнення і наслідки мононуклеозу
Незалежно від ступеня вираженості симптомів у дитини, інфекційний мононуклеоз може викликати певні серйозні ускладнення:
- ядуха (асфіксія): стан розвивається внаслідок перекриття просвіту дихальних шляхів пакетом збільшених лімфатичних вузлів;
- розрив капсули селезінки при значному її збільшенні;
- зміни з боку крові (анемія, порушення кровотворення);
- ураження нервової системи (серозний менінгіт, енцефаліт, порушення координації рухів);
- інфекційно-токсичний шок (різке порушення роботи важливих органів при вступі вірусу в кров у великій кількості);
- нагноєння лімфатичних вузлів і навколишнього клітковини (лімфаденіт, паратонзіллярний абсцес);
- пневмонія;
- ураження ЛОР-органів (синусит, отит, мастоїдит) та ін.
Після перенесеної гострої форми інфекційного мононуклеозу діти можуть повністю видужати, стати вірусоносіями або ж процес перейде в хронічну форму з періодичними загостреннями.
Діагностика мононуклеозу
Для виявлення інфекційного мононуклеозу дитина повинна пройти повне лабораторне обстеження. На першому етапі діагностики виконується загальний аналіз крові. У ньому виявляються ознаки запалення (лейкоцитоз, прискорене ШОЕ), з’являються змінені мононуклеари, їх кількість перевищує 10%. Якщо хвороба викликана не ВЕБ-інфекцією, а вірусом герпесу другого типу, то атипових моноцитів у крові не буде.
В доповнення до загального аналізу крові, лабораторно з допомогою еритроцитів барана визначаються гетерофільні антитіла в сироватці хворого. Також проводиться ЛА-ЇМ-тест, його ефективність близько 80%.
За допомогою імуноферментного аналізу у хворого малюка встановлюється рівень антитіл до різних видів герпесу. Метод ПЛР дозволяє виявити ДНК збудника не тільки в крові, але і в слині або сечі.
Принципи лікування
Терапія більшості типових випадків інфекційного мононуклеозу проводиться в умовах інфекційного відділення. При легкому перебігу лікування можна проводити в амбулаторних умовах, але під наглядом дільничного лікаря та інфекціоніста.
У період розпалу патології дитина повинен дотримуватися постільного режиму, хімічно і механічно щадну дієту і водно-питний режим.
Симптоматична терапія включає жарознижуючі препарати, місцеві антисептики для горла (гексорал, тандум-верде, стрепсілс, биопарокс), анальгетики, полоскання порожнини рота відварами трав, фурациліном. Етіотропне лікування (дія спрямована на знищення збудника) остаточно не визначено. У дітей рекомендують застосовувати противірусні препарати на основі інтерферону (свічки «Віферон»), імуномодулюючі засоби (изопринозин, арбідол).
У маленьких або ослаблених малюків виправдане призначення антибактеріальних препаратів з широким спектром дії, особливо при наявності гнійних ускладнень (пневмонія, отит, менінгіт). При залученні в процес центральної нервової системи, симптоми асфіксії, зниження роботи кісткового мозку (тромбоцитопенії) використовується гормональна терапія протягом 3-5 днів.
Прогноз
Діти, які перенесли інфекційний мононуклеоз, підлягають диспансерному спостереженню у інфекціоніста протягом одного року. Якщо необхідно, вони можуть бути оглянуті гематологом, ЛОР-лікарем-імунологом і іншими фахівцями.
Кожні три місяці дитина повинна проходити контрольні лабораторні обстеження, які включають ОАК, печінковий комплекс, ПЛР (з визначенням показників гостроти процесу), імунограму, виявлення ВІЛ-інфекції (дворазово).
У програмі «Жити здорово» до теми інфекційного мононуклеозу зверталися не раз.