Найдавніші хвороби далеко не завжди найбільш вивчені. Століттями триває іноді поєдинок науки з хворобою, болісно повільно розкриваються її таємниці.
Щось подібне відбувалося і з трахоми. Історія трахоми – справді давня історія. Про це захворювання розповідається у єгипетських папірусах за багато століть до нашої ери. Стародавні греки добре знали про його заразливості. Поступово стало відомо, що заразне початок можна внести в очі руками або рушником, на які потрапили гній і слиз з хворих очей, що переносниками інфекції можуть стати мухи.
Гіркий досвід підказував, що трахома здатна вражати величезні маси людей, що вона важко піддається лікуванню і нерідко призводить до повної сліпоти. У 1929 році – за підрахунками французьких вчених Мораиса і Пті цією хворобою страждало 90 – мільйонів чоловік на землі, в тому числі величезна кількість дітей.
У царській Росії трахома була особливо поширена серед чувашів, башкир, татар, туркменів, таджиків. Зараз рішуче викорінюється це важка спадщина минулого. В одних районах країни вдалося зовсім позбутися від трахоми, в інших – різко знизити захворюваність. Перед органами охорони здоров’я стоїть завдання – повністю ліквідувати трахому. А це вимагає великої, наполегливою практичної та наукової роботи. Адже досі не вирішено багато загадки цієї хвороби, не отримана відповідь на багато питань.
Збудника трахоми, який виявився мікробом що фільтрується з класу вірусів, вдалося відкрити лише в XX столітті. Це було подією величезного значення. Однак далеко ще не достатньо виявити вірус трахоми і навіть вивчити його найтонше будова.
Необхідно було більш глибоко пізнати природу і властивості цього мікроба, навчитися культивувати його і використовувати для боротьби з трахоми. Але саме це завдання – вирощування вірусу – довгі роки здавалася майже нерозв’язною. Поза організму вірус вперто не хотів розмножуватися навіть тоді, коли використовувалася така, здавалося б, відповідна тканина, як епітелій кон’юнктиви та рогівки ока людини. А якщо і вдавалося ціною неймовірних зусиль отримати тканинну культуру, то бувало, що вірус незабаром втрачав свою заразливість.
Важливим эвеном в ланцюзі відкриттів стала розробка вже в п’ятдесятих роках нашого сторіччя методики культивування вірусу трахоми в тканинах розвивається курячого зародка.
У 1958-1960 роках китайський вчений Тань Фей-фаий зі співробітниками вперше довів здатність вірусу розмножуватися в желточных мішках курячих зародків. Так був знайдений надійний спосіб культивування вірусу трахоми, що дав можливість тривалий час зберігати його в штучних умовах і ставити в необмеженій кількості необхідні досліди.
Відкриття Тань Фей-фаия невдовзі підтвердилося в Росії, Франції, Італії, США та інших країнах. Методика виявилася доступною та надійною, але з’ясувалося, що так звані жовткові штами (покоління), виділені в різних країнах відрізняються один від одного по ряду біологічних ознак. Серед безлічі ознак найважливішим є хвороботворність вірусу для людини. Але можна перевірити саме це?
Можна, звичайно, шукати добровольців, готових на неприємності і ризик тяжкої недуги. В історії вивчення трахоми відомо чимало таких дослідів. Але молодий радянський вірусолог Анатолій Альбертович Хиткий вирішив інакше. В одному з номерів журналу опублікована його стаття. Скромну назву «Одержання лабораторної культури вірусу трахоми, патогенного для людини» не відразу привертає увагу. Стаття коротка, всього на п’яти сторінках, частина яких зайнята малюнками та таблицями. Ще коротше висновки – два пункти на трьох рядках. Але як багато важливого, цікавого з точки зору науки, хвилююче людяного в цій кратною статті і буквально телеграфною мовою викладених висновках!
Вірусолог поставив перед собою завдання: отримати нові вітчизняні штами вірусу трахоми, необхідні для подальших досліджень. Після довгих і наполегливих праць йому це вдалося. У лабораторії Інституту вірусології імені Д. І. Іванівського різними методами він виділив кілька культур збудника трахоми, вивчив їх біологічні властивості. Але чи є ці віруси справжніми збудники трахоми? Чи зберегли вони свої хвороботворні властивості?
Без відповіді на ці питання не можна було братися за практичні завдання, до вирішення яких прагнув молодий вчений,- відібрати в експерименті і передати в клініку ефективні засоби лікування та профілактики. Адже поки є в нашій країні хоч один хворий цією тяжкою хворобою, поки є такі хворі в усьому світі, вчений не має права складати зброї – він зобов’язаний боротися за полегшення їх долі, зобов’язаний поспішати.
І ось з очей жінки, хворої важкої і запущеною формою трахоми, виділено заразне початок, отримана лабораторна культура. 6 травня 1961 року А. А. Шаткін заражає себе цією культурою. Досвід проходить під наглядом комісії фахівців Інституту очних хвороб імені Гельмгольца.
У молодого вченого виникли ураження очі, характерні при трахомі, стало знижуватися зір. Але лише після того, як Шаткін виділив зі слизової оболонки свого століття вірус, тотожний первісної культури, він погодився почати лікування.
Півроку знадобилося, щоб позбутися від захворювання, але вчений був задоволений – адже він отримав можливість підтвердити свої припущення і зробити висновки.
Наводимо їх повністю, тим більше що вони дуже короткі:
- Отримана лабораторна культура вірусу трахоми, адаптованого до желточным мішках курячих ембріонів.
- Доведена патогенності виділеного вірусу для людини.
Культура вірусу, виділена А. А. Шаткиным, послужила вихідним матеріалом для розробки нових лікувальних і діагностичних препаратів. Адже всі відомі досі засоби ефективні лише при ранньому застосуванні, а рано встановити діагноз не завжди вдається.
Наступ на трахому йде єдиним фронтом: у ньому поєднуються пошуки нових, ефективних лікувальних і діагностичних препаратів та пропаганда старих, випробуваних засобів профілактики, суворе дотримання особистої гігієни, впровадження санітарної культури в побут, боротьба з забобонами і забобонами, що породжують хвороби.
