Старовинна прислів’я говорить, що «вустами немовляти глаголить істина». Проте всім батькам рано чи пізно доводиться стикатися з дитячою брехнею. Спочатку вона здається абсолютно нешкідливою і навіть милою, але ж так буде не завжди…
І тоді закономірно виникає питання: що робити, якщо дитина бреше? Варто його за це карати? Чи можна обійтися простим навіюванням? Та й взагалі, у чому причина такої поведінки малюка?
Мамо, а ти знаєш…?
Діти не вміють брехати до 5-6 років. Вони просто не в змозі розмежовувати правду і вимисел. Для них реальний і казковий, вигадані світи злиті воєдино. Тому розповіді про те, що вночі до дівчини в гості приходила фея або хлопчик гуляв по дахах з Карлсоном, не можна назвати брехнею.
Подібні фантазії говорять про наявність у малюка творчого потенціалу. Тому за них не тільки не можна лаяти, але навіть слід похвалити. Більш того, можна допомогти дитині зробити історію повніше, задаючи навідні запитання, змушуючи придумувати деталі. Якщо малюк вже почав малювати, розумно запропонувати йому доповнити сюжет ілюстраціями.
Мені б хотілося…
До 6 років діти починають чітко усвідомлювати, де закінчується казка і починається реальність, яка далеко не завжди буває ідеальною. Як правило, компенсацією цієї різниці стають розповіді малюків близьким друзям про неіснуючих епізоди зі свого життя. Наприклад, вони можуть захлинаючись розповідати про поїздку з батьками в Діснейленд або похід в гори з батьком, давно пішов з сім’ї.
Прислухаючись до подібних розмов, можна дізнатися про справжніх бажаннях дитини. Втілювати їх у життя? Якщо є можливість, звичайно, так! Лаяти чи малюка за такі «неправдиві відомості»? Ні! Набагато правильніше дати йому зрозуміти, що він почутий і його мрія перестала бути таємницею для батьків. Також рекомендується обговорити з сином або донькою, як і коли вийде втілити це бажання в реальність.
Однак подібне хвастощі може свідчити і про дуже глибоких проблеми. Нерідко така поведінка виявляється властиве дітям, недолюблених і недохваленным батьками. Отримуючи захоплення від оточуючих, такі малюки просто заповнюють прогалини, залишені значущими для них близькими.
Я боюся!
Найчастіше діти використовують брехню, щоб уникнути чогось страшного. Наприклад, багато з них бояться перестати відповідати очікуванням оточуючих. Інакше кажучи, їм страшно стати раптово менш улюбленими, менш цікавими своїм батькам або друзям. Наприклад, дитині не хочеться засмучувати втомилась на роботі маму, і він воліє сказати, що отримав за відповідь на уроці 5, а не 3. Або малюк боїться втратити свій авторитет серед однолітків, і тому змушений говорити, що вміє кататися на велосипеді, хоча у нього немає такого досвіду.
Зіткнувшись з цією формою брехні, потрібно показати дитині, якими можуть бути її наслідки. У першій ситуації він ризикує засмутити маму ще більше, так і не зрозумівши важливу тему, яка служить базою для наступних уроків. А в другому випадку він при першій же перевірці навичок втратить довіру приятелів і отримає образливе прізвисько.
Потім рекомендується розповісти малюкові, як варто було б вчинити: попросити допомоги в навчанні або повідати про свої дійсні досягнення товаришів. Необхідно також зробити наголос на те, що він важливий і цікавий сам по собі, безвідносно до його знань та умінь. Це дозволить йому стати впевненіше і позбавить від страху «дотягнути» до планки чиїхось вимог.
Іншою мотивацією для брехні може стати потенційна загроза отримати догану або покарання. У такій ситуації дитина стане звалювати провину на будь-які явища природи, домашніх улюбленців, чужих людей. Як присікти подібні спроби очорнити когось, вигороджуючи себе? Покарати саме за неправду, а не за проступок, який був прихований. При цьому потрібно поговорити про те, що сталося, докладно пояснивши причини власної поведінки та продемонструвавши свою досаду.
Втім, в даному випадку батькам варто подумати про застосовувані ними методи виховання. Подібна брехня виникає, лише якщо попередні покарання були неадекватні проступків. Інакше кажучи, отримане відплата виходило за рамки необхідного і достатнього, погіршуючи життєві умови малюка або принижуючи його гідність.
Хай буде по-моєму!
Маніпулювати дорослими дитина вчиться з самого раннього віку. Ще лежачи в колисці, він встигає засвоїти, що, закричавши, він отримає порцію уваги з боку батьків. Підростаючи, дитина починає шукати нові способи досягнення своїх цілей. Наприклад, випрошуючи чергову солодкість, він може намагатися лестити, називаючи маму красивою і доброю.
Найчастіше змінити такий стиль поведінки реально, пояснивши дитині, що отримати що-то можна, просто попросивши про це. Тільки після таких слів треба тримати свої обіцянки і виконувати всі розумні прохання сина чи доньки. Зрозуміло, при цьому доведеться розмежовувати капризи (десяту цукерку за годину) і реальні потреби дитини (скласти компанію в іграх).
Але якщо подібний прийом не спрацює, доведеться показово ображатися на кожну брехню, спрямовану на отримання вигоди. А щоб дія була більш відчутною, потрібно позбавляти дитину своєї уваги на певний строк, залишаючи його наодинці. Швидше за все, невдоволення батьків саме брехнею змусить малюка переглянути свою тактику.
і нашим І вашим
Ще однією причиною для брехні може послужити затяжний конфлікт між родичами. Якщо дитині в сім’ї з такою проблемою часто доводиться контактувати з обома «військовими таборами», він мимоволі починає підлаштовуватися під правила кожного з них. І тоді його судження, зрозуміло, діаметрально змінюються в залежності від того, з ким із рідних він в даний момент спілкується.
Лаяти і карати в подібній ситуації безглуздо і навіть шкідливо. Це лише призведе малюка в ще більше сум’яття. Єдиний логічний вихід з цього положення полягає у примиренні ворогуючих сторін.
Сам такий!
Іноді першопричиною брехні стають уроки самих дорослих. Адже вони нерідко пропонують дитині щось приховати від інших або прикрасити якісь події. Стикаючись з подібною поведінкою, малюк приходить до висновку, що брехня прийнятна, а значить, потрібно навчитися користуватися новим інструментом спілкування.
Втім, щоб привести дитину до такого висновку, дорослим далеко не завжди потрібна його «інструктувати». Часто батьки дозволяють себе обманювати кого-то при дитині, не помічаючи, що подають поганий приклад. Щоб він не став заразливим, слід пояснити дитині причини свого вчинку, зробивши наголос на тому, що він продиктований необхідністю, а не бажанням щось отримати.
Я сам!
Іноді трапляється так, що брехня вперше з’являється лише в підлітковому віці. Якщо вона не має поганих наслідків, можна сміливо ігнорувати її. Справа в тому, що пубертатний період безпосередньо пов’язаний з позначенням меж свободи особистості. Інакше кажучи, раптово подорослішав «малюк» просто щосили прагне продемонструвати свою незалежність.
Що робити, якщо дитина постійно бреше про те, де був, що робив, з ким і про що розмовляв, не отримуючи ніякої вигоди з цього? Швидше за все, треба лише понизити градус контролю над ним, дозволити самостійно розпоряджатися собою. Можна також частіше залучати його до вирішення серйозних сімейних питань і проблем: яку меблі купити, куди поїхати відпочивати влітку, переїхати в інший район або знайти нове житло в тій же частині міста. Це допоможе йому звикнути до відповідальності за свої слова і вчинки, навчить контролювати і втілювати бажання.
Найчастіше не варто надавати дитячому брехні статус трагедії. Зазвичай позбутися від таких епізодів можна, уважно вислухавши малюка і докопавшись до витоків брехні. Визначивши, яка проблема стала причиною появи неправди в словах дитини, слід попрацювати саме над її усуненням.
Однак якщо брехню стало звичкою і, на перший погляд, не має жодних підстав, потрібно звернутися до психолога. Можливо, професіонал зуміє знайти ключ до дитячої душі або розгледить сімейні негаразди, непомітні самим родичам. Якщо ж і цей шлях виявиться тупиковим, доведеться змиритися, списавши особливості поведінки сина чи доньки на генетичну схильність.
