Коли ми чуємо слово «кліщ», зазвичай уявляємо небезпечного кровопивцю, якого хочеться знищити раз і назавжди. Насправді ж людину кусають лише окремі види, а більшість кліщів виконує в природі важливу роботу, без якої наш звичний світ був би зовсім іншим.
Науці вже відомо понад 44 тисячі видів кліщів, і це лише описана частина: реальна кількість може сягати сотень тисяч або навіть мільйонів. При цьому лише невелика частка з них здатна нападати на людей.
Хто такі кліщі і де вони живуть
Кліщі — це не комахи, а близькі родичі павуків, тому в дорослому віці мають вісім ніг, а не шість. Вони з’явилися на Землі задовго до динозаврів: найдавнішим їхнім скам’янілостям близько 410 мільйонів років.
За цей час кліщі освоїли найрізноманітніші середовища: ґрунт і лісову підстилку, поверхню рослин, пір’я птахів, запаси зерна та навіть сирні погреби. У кожній з цих ніш вони виконують свою роль.
Невидимі переробники лісу
Якщо набрати в лісі літрову банку опалого листя разом із верхнім шаром землі, усередині виявиться десятки тисяч панцирних ґрунтових кліщів. У лісовій підстилці їх більше, ніж будь-яких інших дрібних тварин, і серед них немає паразитів.
Ці мікроскопічні істоти нагадують крихітних жучків у твердому панцирі. Вони пережовують гниюче листя, деревину, грибні нитки й здатні перетравлювати навіть жорстку рослинну клітковину. Так запускається розкладання опалого матеріалу й утворення ґрунту.
Без цієї непомітної армії лісова підстилка накопичувалася б шарами мертвого листя та хвої, а кругообіг речовин у природі виглядав би зовсім інакше.
Хижі помічники на грядках і в теплицях
Навесні та влітку на перекопаній землі можна помітити яскраво-червоного «жучка» з оксамитовою спинкою, завбільшки близько чотирьох міліметрів. Якщо придивитися й порахувати лапки, їх виявиться вісім — це оксамитовий кліщ, якого не варто роздавлювати на грядці.
Дорослий оксамитовий кліщ — ненаситний хижак. Він бігає по землі, поїдаючи дрібних комах і їхні яйця. Життєвий цикл у нього незвичний: щойно вилупившись, личинки підіймаються на траву й чекають на коників, мух, павуків або косариків (довгоногих павукоподібних, яких часто плутають із павуками).
Якщо ви бачили на тілі косарика дрібні червоні «намистинки», це й є личинки оксамитового кліща. Вони живляться соками хазяїна, майже не завдаючи йому шкоди, а потім відпадають, перетворюються на дорослих і самі стають хижаками.
Важливо не плутати садового оксамитового кліща з його далекими родичами з іншої родини, чиї мікроскопічні личинки присмоктуються до шкіри тварин і людей, викликаючи сильний свербіж. Наш городній «оксамитовий» гість для людини безпечний.
Деяких хижих кліщів людина спеціально використовує для боротьби зі шкідниками. Так, у теплицях і на кімнатних рослинах часто дошкуляє павутинний кліщ. Його присутність видають дрібні світлі цятки на листках і тонке павутиння. Самі шкідники ховаються знизу листка й виглядають як ледь помітні рухомі крапки менші за пів міліметра.
У спекотному сухому повітрі павутинні кліщі розмножуються дуже швидко, а звичайні хімічні засоби в теплицях погано на них діють і водночас знищують корисних комах. Тому агрономи випускають на огірки та троянди хижих кліщів-фітосейулюсів.
Фітосейулюс має краплеподібне тіло, довші за жертву лапки, рухається швидше й не пошкоджує листя. Одного такого «мисливця» вистачає приблизно на десяток павутинних кліщів: він виїдає колонію разом із яйцями, завдяки чому рослини перестають страждати.
Кліщі, що чистять пір’я птахів
На більшості диких птахів живуть пір’яні кліщі. Лише в наших широтах їх налічують близько тисячі видів. Довгий час їх вважали паразитами, але крові вони взагалі не п’ють.
Пір’яні кліщі живляться жировим секретом, який птах виділяє із залози біля хвоста для догляду за оперенням, а також відмерлими лусочками шкіри. Коли дослідники з Іспанії, Канади та США проаналізували вміст кишечника 1300 таких кліщів зі 190 видів птахів, слідів крові не виявили.
Натомість основну частину раціону становили грибки та бактерії, у тому числі ті, що руйнують пір’я. Виходить, пір’яні кліщі працюють радше як мініатюрні «чистильники» оперення, ніж як шкідники.
У пташниках ситуація інша: там птахам уночі дошкуляє червоний курячий кліщ — справжній кровопивця, який удень ховається в щілинах стін і не живе постійно на пір’ї. Це зовсім інший вид, не той, що мешкає на диких птахах.
Як живуть лісові кровосисні кліщі
Лісові та пасовищні кліщі, які п’ють кров, у природі не полюють за здобиччю очима — у звичайного лісового кліща їх немає. Він піднімається на кінчик травинки й виставляє вперед першу пару лапок.
На цих лапках розташований особливий орган, своєрідний «ніс», який вловлює тепло тіла, вуглекислий газ від дихання, вологість і вібрацію кроків. Стрибати кліщ не вміє, він просто чекає, поки тварина або людина зачепить травинку.
Під час довгої засідки кліщ втрачає вологу, тому час від часу спускається в нижні, вологі шари підстилки, поповнює запаси води й знову підіймається нагору. Шанс зустріти хазяїна невеликий, але повільний обмін речовин дозволяє цим істотам голодувати місяцями, а деяким видам — до двох років.
Їхня витривалість вражає: у лабораторних дослідах кліщі витримували до пів години майже в повному вакуумі.
У природі в лісових кліщів багато ворогів, хоча для жодної великої тварини вони не є основною їжею. Їх поїдають птахи (особливо цесарки), ловлять павуки, жуки, мурахи. Найчастіше жертвами стають ситі, роздуті від крові особини.
На кліщів також нападають ґрунтові гриби та круглі черви. А крихітні оси-наїзники пристосувалися відкладати яйця прямо всередину молодих кліщів: личинки ос, що розвиваються, поїдають хазяїна зсередини.
Під час масового розмноження самі кліщі здатні помітно скорочувати чисельність диких тварин. Наприклад, на північному сході США спалахи зимових кліщів стали головною причиною загибелі молодих лосів.
Кліщі, що «варять» сир
Поруч із людиною живуть і так звані комірні кліщі — борошняний і сирний. У теплу пору року їхній життєвий цикл триває трохи більше двох тижнів, тому в запасах зерна та борошна вони розмножуються дуже швидко, псують продукти й вважаються шкідниками.
Однак у деяких країнах їх перетворили на «працівників» сироварень. Під час дозрівання французького сиру мімолет його кірку спеціально заселяють борошняними кліщами. Вони прогризають у ній мікроскопічні ходи, завдяки чому сирна голівка «дихає», а м’якоть набуває горіхового присмаку.
У німецькому селі Вюрхвіц пішли ще далі. Місцевий кисломолочний сир мільбенкезе на три місяці поміщають у ящики з житнім борошном і мільйонами сирних кліщів. Борошно підсипають спеціально, щоб ненажерливі істоти розміром близько третини міліметра не з’їли весь сир.
На одній сирній голівці працює приблизно пів мільйона кліщів. Вони надають продукту легкої гірчинки й своєрідного аромату, який нагадує нашатир. Перед подачею кліщів не видаляють: мільбенкезе їдять разом із живими «сироварами». У самому селі цьому крихітному помічникові навіть встановили пам’ятник.
Чи реально знищити всіх кліщів
Повністю позбутися кліщів на планеті неможливо хоча б тому, що для цього довелося б знищити весь лісовий ґрунт і разом із ним безліч інших дрібних організмів. Але що буде, якщо спробувати прицільно вивести лише один небезпечний кровосисний вид?
Такий експеримент уже проводили. У 1906 році в США розпочали державну кампанію проти двох видів кліщів, які масово вражали велику рогату худобу. Стратегія ґрунтувалася на особливості цих паразитів: увесь життєвий цикл — від личинки до дорослої особини — вони проводили на одній корові.
Фермери по всій країні кожні два тижні купали стада в спеціальних розчинах або забирали худобу з заражених пасовищ на шість–дев’ять місяців. Личинки, що залишалися в траві, не знаходили хазяїна й гинули від голоду.
Знадобилося майже сорок років, і в 1943 році США оголосили територію вільною від цих кліщів. Однак уздовж кордону з Мексикою й досі підтримують карантинну смугу завдовжки понад 800 кілометрів: паразитів туди постійно заносять бродячі корови та дикі олені, які легко перетинають кордон.
З нашим звичним лісовим кліщем такий підхід не спрацює. За приблизно трирічне життя він змінює трьох різних хазяїв. Личинки та німфи живляться на мишах, їжаках, білках, зайцях і лісових птахах, а дорослі особини переходять на сарн, кабанів, оленів.
Зробити ліс «порожнім» на пів року, прибравши з нього всіх гризунів і птахів, нереально. Тому людина може лише захищати окремі території — парки, пасовища, подвір’я, — а в дикій природі кліщі залишаються частиною складної лісової системи.
Отже, більшість кліщів не має до укусів людини жодного стосунку. Вони переробляють опале листя, полюють на шкідників, чистять пір’я птахів і навіть беруть участь у створенні сиру, залишаючись важливою ланкою природних процесів.
