Довгі походи старих підводних човнів означали місяці без заходу в порт, тісноту, нестачу спальних місць і сувору економію простору під продукти. У таких умовах екіпажам доводилося вигадувати, як зберегти картоплю та хліб якомога довше, не допустивши псування.
Тіснота і «гарячі» койки на дизельних човнах
Радянські дизельні підводні човни будували серіями, кожна мала свій номер проєкту. Човни проєкту 613, наймасовішої серії 1950-х років (76 таких збудували в Миколаєві), розраховували приблизно на 30 діб автономного плавання. Наступні, більші човни проєкту 641, уже могли перебувати в морі до 90 діб.
За проєктом екіпаж човна 641-го проєкту складав 70 осіб, але спальних місць вистачало лише приблизно для двох третин людей. Поки частина моряків несла вахту, інші по черзі відпочивали на тих самих койках, змінюючи тільки білизну. Той, хто повертався з вахти, лягав на місце, яке щойно звільнив напарник, і воно ще було теплим. Такі ліжка на флоті називають «гарячими» койками. Декілька місць для сну облаштовували навіть над торпедами.
Як зберігали свіжі продукти в спеку
На човні були провізійні комори з дверцятами під замком, а на деяких кораблях — ще й морозильна камера. Офіцер, який у 1973–1974 роках брав участь у рекордному 13-місячному поході на човні проєкту 641, згадував, що капуста з часом або закінчувалася, або просто гнила, а через кілька місяців зникала й свіжа картопля.
Ситуацію ускладнювала спека у відсіках. Під час Карибської кризи 1962 року чотири човни проєкту 641 прямували до Куби, і вода за бортом прогрілася до 29–30 градусів. На одному з них, Б-36, у дизельному та акумуляторних відсіках температура сягала 60–65 градусів, а в носовому та кормовому трималася на рівні 40–45. У такому теплі картопля швидко проростає і гниє, тому свіжу намагалися з’їсти на самому початку походу.
Картопля з банок і сушена картопля
Коли запас свіжої картоплі вичерпувався, переходили на консервовану. Вона була очищеною, цілою або нарізаною, у бляшаних банках із розсолом. Банку відкривали, розсіл зливали, картоплю промивали й додавали в суп наприкінці варіння.
Бляшані банки могли проіржавіти. На одному дизельному човні розсіл із таких банок протік у бачок із цукром-рафінадом, і все разом забродило. Комісія розбиралася, звідки на борту взялася брага, і дійшла висновку, що вона утворилася самовільно через протікання.
Під кінець згаданого 13-місячного походу, за спогадами того ж офіцера, у запасі залишалася лише сушена картопля, смак якої він описував як дуже неприємний. У посібнику з приготування їжі для армії і флоту 1980 року радили таку картоплю перебрати, швидко промити в холодній воді, замочити на півтори–дві години, а воду від замочування використати для супу.
У тому ж посібнику згадувалася й картопляна крупа, тобто сухе картопляне пюре. Її всипали в підсолений окріп у пропорції одна частина крупи на чотири частини води, додавали жир, розмішували, і приблизно через п’ять хвилин отримували пюре.
Хліб на спирту: до пів року без плісняви
Звичайні батони, за спогадами офіцера-підводника, видавали лише протягом першого тижня походу. Далі в хід ішов хліб тривалого зберігання. Готові буханці обробляли 96-відсотковим спиртом і запечатували в м’яке тришарове пакування.
У такій упаковці хліб міг лежати до пів року без плісняви. Якщо замість спеціального пакування використовували звичайний поліетиленовий пакет, термін зберігання скорочувався до чотирьох місяців. Коли ж хліб понад місяць перебував у спеці понад 30 градусів, його можна було тримати не довше трьох місяців.
Щоб позбутися запаху спирту, буханець перед їжею виймали з пакування, приблизно пів години прогрівали в духовці при температурі 180 градусів, а потім охолоджували. Інший варіант — нарізати хліб скибками за дві–три години до подачі. Підводники згадували, що хліб, прогрітий за інструкцією, майже не відрізнявся від свіжоспеченого, а якщо порушити порядок, їсти його було дуже важко.
Німецькі підводники: продукти навіть у туалеті
Ще раніше, у 1939 році, на німецькому підводному човні U-30 служили 44 особи. Двадцять чотири молодші матроси жили в носовому торпедному відсіку поруч із торпедами, ділячи між собою дванадцять відкидних койок і чотири гамаки.
На борту було два туалети, але через нестачу місця для провізії один із них віддали під зберігання продуктів, і весь екіпаж користувався лише другим. Картоплею, сирами, банками з кавою, консервованим молоком і фруктами заповнювали кожен вільний закуток. Чорний хліб тримали в сітках-гамаках під стелею, а ковбаси та копченості висіли по всьому човну.
Попри всі хитрощі, з часом їжа все одно псувалася: гнила, пліснявіла, у тому числі й хліб, який брали консервованим у банках.
Більше простору на атомних човнах
З появою великих атомних підводних човнів умови побуту помітно змінилися. На гігантських кораблях проєкту 941 «Акула», які стали найбільшими підводними човнами в історії, з’явилися вже не лише провізійні комори, а й елементи відносного комфорту: спортзал, сауна з дубовою обшивкою та басейн розміром приблизно 4 на 2 метри і завглибшки близько двох метрів.
Та попри це, історії про картоплю з бляшаних банок, сушені овочі та хліб, оброблений спиртом, залишаються промовистим свідченням того, як екіпажі старих підводних човнів пристосовувалися до тривалих походів у замкненому просторі.
