Коли люди з’їжджаються й починають жити разом, витрати на кожного зазвичай зменшуються, але не вдвічі. Статистики мають спеціальні коефіцієнти, які показують, наскільки «дешевше» обходиться друга людина в домогосподарстві, і ці розрахунки впливають на те, як порівнюють рівень життя одинаків і сімей.
Друга людина в сім’ї у статистичних розрахунках не рахується як повна одиниця. Це дозволяє точніше оцінювати витрати домогосподарств різного розміру й показує, де саме виникає економія від спільного життя.
Як Держстат рахує «вартість» другої людини
В Україні з 2011 року Держстат застосовує поправку до кількості людей у домогосподарстві. Перша людина береться за одиницю, а кожна наступна — за 0,7. Тобто сім’я з трьох осіб у розрахунках дорівнює не трьом, а 2,4 умовним одиницям.
Пояснення просте: частина витрат майже не змінюється, скільки б людей не жило в оселі. Це плата за житло, паливо, а також речі тривалого користування, які купують на роки. Коли до квартири заселяється ще одна людина, ці витрати не подвоюються.
У прикладних цифрах це виглядає так. Якщо одній людині для звичного рівня життя потрібно 10 000 гривень на місяць, то парі, за логікою Держстату, на такий самий рівень вистачить 17 000, а не 20 000. Тобто кожен із двох витрачає по 8 500 гривень, але живе так само, як одинак на 10 000.
Є й інші підходи. За шкалою Євростату другий дорослий у домогосподарстві «важить» ще менше — половину першого. У такому разі парі з того самого прикладу «досить» 15 000 гривень. Єдиного правильного числа немає: коефіцієнти обирають за домовленістю, але в усіх варіантах друга людина не дорівнює повній одиниці.
Які витрати легше ділити на двох
Найочевидніша стаття економії — житло. Дві окремі квартири означають дві оренди або два комплекти комунальних рахунків. Якщо ж двоє живуть під одним дахом, платіж за квартиру один.
В українських платіжках є кілька позицій, де кількість мешканців майже не враховується:
- опалення в будинках без індивідуальних лічильників тепла на квартиру зазвичай нараховують за площею, а не за кількістю людей;
- внески в ОСББ або управителю за утримання будинку також прив’язані до квадратних метрів житла;
- інтернет оплачують за договором підключення — скільки б людей не користувалося мережею, рахунок один;
- за доставку газу платять рівними частинами протягом року, орієнтуючись на обсяг споживання за попередній рік, а не на кількість мешканців.
Якщо газ використовують лише на плиті й витрата невелика, для розрахунків беруть мінімум — 39 кубометрів на рік. Поки квартира не перевищує цей поріг, одинаки й пари платять за доставку однаково.
Схожа логіка й з побутовою технікою: холодильник, пральна машина, плита — одні на двох. Чим більшу частку в бюджеті займають такі постійні витрати, тим помітніша вигода від їх поділу.
Саме тому ефект економії особливо відчутний для домогосподарств із невеликим доходом. Економісти, які аналізували сімейні бюджети за 20 років, дійшли висновку, що перевага спільного проживання зберігалася, навіть попри те, що жити самому за цей час стало зручніше.
Що дорожчає з кожною додатковою людиною
Є й витрати, які зростають майже прямо пропорційно кількості мешканців. Вода, електроенергія та сам газ (як ресурс, а не його доставка) зазвичай рахуються за лічильниками, тож другий мешканець додає стільки, скільки реально споживає.
Витрати на харчування теж збільшуються, але повільніше, ніж кількість людей у сім’ї. Міністерство сільського господарства США підрахувало, що у 1988 році самотня людина витрачала на їжу майже вдвічі більше, ніж кожен член сім’ї з п’яти осіб.
Одна з причин — великі сім’ї частіше купують великі упаковки продуктів, які нерідко дешевші в перерахунку на кілограм. Крім того, за тими ж підрахунками, одинаки спрямовували майже половину свого харчового бюджету на кафе та страви на виніс, тоді як сім’ї з п’яти осіб — менше третини.
Йдеться не лише про зручність. Дохід самотньої людини не потрібно ділити між кількома членами сім’ї, тому, за оцінками економістів, у неї частіше є більше грошей «на себе». Це дозволяє частіше обирати кафе чи готову їжу, що підвищує середні витрати на харчування.
Чому пари не завжди витрачають менше за одинаків
Американські статистики порівняли витрати людей віком 21–29 років у 2008–2009 роках. Виявилося, що бездітні пари витрачали на одну людину майже стільки ж, скільки одинаки — близько 26,7 тисячі доларів на рік.
На житлі та їжі пари справді економили, але більше витрачали на автомобілі. Машину мали три з чотирьох пар, тоді як серед одинаків — лише трохи більше половини. До того ж, пари заробляли на людину приблизно на третину більше, ніж самотні, що теж впливало на стиль витрат.
У старшій підгрупі, серед пар 27–29 років, різниця вже була помітнішою. На одну людину вони витрачали приблизно на 7 200 доларів на рік менше, ніж одинаки. Понад половину цієї різниці давала саме економія на житлі: у перерахунку на людину воно обходилося парам більш ніж на чверть дешевше.
Отже, розрахунки статистиків підтверджують: спільне життя часто дозволяє зменшити витрати на кожного, насамперед завдяки житлу та фіксованим платежам. Водночас реальна економія залежить від доходів, стилю споживання й того, на що саме пара готова витрачати більше.
