Справжній подарунок дітям — це не лише турбота про їхнє майбутнє, а й уміння батьків самим жити щасливо. Цю думку яскраво передає невелика притча про старого мудреця та втомленого подорожнього.
Одного весняного дня старий мудрий чоловік неквапом ішов дорогою, милуючись природою та яскравими барвами навколо. Раптом він помітив чоловіка, який ніс на плечах надзвичайно важкий тягар. Було видно, як від цієї ваги в нього підгинаються ноги.
Мудрець зупинився й запитав: чому той добровільно прирікає себе на таку виснажливу працю та страждання. Подорожній відповів, що робить це заради щастя своїх дітей та онуків.
Він пояснив: його прадід тяжко працював заради діда, дід — заради батька, батько — заради нього самого. Тепер же він продовжує цю естафету страждання, сподіваючись, що колись його нащадки нарешті будуть щасливими.
Мудрий чоловік поцікавився, чи був хоч хтось у їхньому роді по-справжньому щасливим. Подорожній зізнався, що поки що ні, але з надією сказав, що діти й онуки обов’язково стануть щасливими в майбутньому.
Тоді старий зітхнув і промовив, що неосвічений не може навчити читати, так само як кріт ніколи не виховає орла. Спершу потрібно самому навчитися бути щасливим, і лише тоді можна передати це вміння дітям.
За словами мудреця, саме власний приклад щасливого життя стає для дітей найціннішим подарунком і справжньою сімейною спадщиною.
