Поруч із нами іноді є люди, які наче живуть у постійній хмарі невдоволення: рідко усміхаються, майже не сміються, у будь-якій приємній події шукають мінус і щиро вважають, що життя до них несправедливе. Спілкування з ними часто забирає сили й псує настрій, але повністю уникнути таких контактів не завжди можливо.
Така людина може бурчати з будь-якого приводу: підвищили на посаді — «це зайвий клопіт», не підвищили — «мене недооцінюють». Вона любить скаржитися, але її претензії зазвичай не мають об’єктивного підґрунтя. Догодити їй майже нереально: подарунок «не той», комплімент викликає відповідь на кшталт «ой, не вигадуй».
Навіть коли в житті такої людини все складається цілком пристойно, вона все одно занурюється в негативні емоції. Щойно вона з’являється в компанії, багато хто внутрішньо напружується: усі чекають чергової хвилі нарікань на людей, обставини та «жорстокий світ». Після розмови з нею часто залишається відчуття спустошення й смутку.
Можливі причини вічного невдоволення
Звідки береться така поведінка? Причин може бути кілька, і не всі вони лежать на поверхні. Насамперед варто пам’ятати: ви не знаєте всіх деталей чужого життя, навіть якщо здається, що зовні в людини все гаразд.
Важливо розуміти, що постійна «кисла міна», відсутність радості та хронічне невдоволення можуть бути проявами клінічної депресії. У такому разі йдеться не лише про «поганий характер», а й про стан, який потребує допомоги лікаря-психіатра, а не тільки розмов із психологом. Проблеми з ментальним здоров’ям не завжди помітні з першого погляду, і від них ніхто не застрахований.
Ще один важливий чинник — дитинство. Те, як із дитиною поводилися в родині, часто впливає на все подальше життя. Якщо її били, принижували, знецінювали, у дорослому віці вона може мати занижену самооцінку й недовіру до світу. Але це не обов’язково: у кожного свій характер, темперамент і стійкість психіки.
Інколи людина просто копіює модель, яку бачила вдома. Якщо один із батьків постійно бурчав, був незадоволений усім навколо, дитина могла засвоїти таку поведінку як «нормальну» й автоматично повторювати її в дорослому житті. У подібних випадках людині може стати в пригоді робота з психологом, щоб усвідомити й змінити ці сценарії.
Є й інший можливий механізм. Колись у житті такої людини могла статися неприємна подія, якій передувала сильна радість. У її свідомості закріпився зв’язок: «Я дуже тішилася — і після цього сталося лихо». Тоді формується несвідома установка: «Якщо не радіти, то й біда не прийде». Людина починає боятися позитивних емоцій і обирає постійне невдоволення як нібито захист від нових втрат. Цей процес зазвичай не усвідомлюється самою людиною.
Як спілкуватися з людиною, яка завжди всім незадоволена
Повністю викреслити таку людину зі свого життя вдається не завжди, особливо якщо це родич або колега. Тому важливо навчитися емоційно дистанціюватися й не брати на себе чужий негатив.
Насамперед немає сенсу вступати з нею в конфлікт. Ви розсердитеся, витратите нерви, а вона отримає додаткове психологічне підживлення для свого невдоволення. Краще зберігати спокій і не підживлювати суперечку.
Якщо неприємна розмова відбувається з близькою людиною, наприклад, з батьком, можна м’яко позначити свою позицію. Наприклад: «Тату, я тебе люблю і поважаю. У мене своє життя і свій досвід. Я дослухаюся до твоїх слів. Дякую, що поділився думкою». Так ви визнаєте його значущість, але водночас залишаєте за собою право на власні рішення.
Під час телефонної розмови, яка перетворюється на потік скарг, можна ввічливо завершити контакт: послатися на терміновий дзвінок на іншій лінії чи важливу справу, яку потрібно закінчити. Це допоможе уникнути загострення конфлікту й дасть вам час заспокоїтися.
Якщо джерело негативу — колега, варто чітко окреслити рамки спілкування. Можна сказати: «Офіс — це не місце для подібних розмов» або «На цю тему я говорити зараз не хочу». Так ви показуєте, що не готові підтримувати розмови, які вас виснажують.
Коли колега починає давати непрохані поради щодо вашого особистого життя чи зовнішності — на кшталт «Чому ти досі не одружився?» або «Тобі не пасує цей колір» — варто спокійно, але твердо відстояти свої кордони. Наприклад: «Дякую за турботу, але це моє особисте рішення, я розберуся сам».
Ставтеся до такої людини доброзичливо, але не дозволяйте їй порушувати ваші межі. Ви не можете змінити іншу людину або зробити її щасливою замість неї. Натомість можете подбати про себе: менше фокусуватися на її невдоволенні, не втягуватися в нескінченні скарги й не дозволяти чужому негативу керувати вашим настроєм.
