Ця історія про дівчинку, якій змалечку пояснювали: головна вада її життя — зайва вага. Вона щиро вірила, що стане щасливою лише тоді, коли схудне, і майже зламала здоров’я, намагаючись уміститися в чужі уявлення про «ідеальну фігуру».
Ще в молодших класах вона почула перші образи. Однокласники-хлопці кричали їй услід «жируха» і знущально клацали застібкою бюстгальтера на спині. Білизну довелося вдягнути рано, приблизно в п’ятому класі, і це лише додавало їй сорому за власне тіло.
Удома підтримки теж не було. Мама зітхала: «Ох, щось ти набрала», бабуся повчала, що «за фігурою треба стежити», водночас дбайливо підсовуючи тарілку з рум’яними пиріжками. Так крок за кроком дівчинці давали зрозуміти: головне, що з нею не так, — це її розмір.
Приблизно до сімнадцяти вона вже була переконана, що жир робить її непомітною, заважає заводити друзів і стає на заваді першим закоханостям. Вона сприймала вагу як головну причину всіх своїх невдач.
Після цього почався період жорстокої боротьби з собою. Дівчинка люто ненавиділа власне відображення в дзеркалі й відчайдушно намагалася схуднути. Бігала до болю в колінах, маніакально рахувала калорії, користувалася всілякими «хитрощами» на кшталт «хочеш їсти — випий води». Цигарка часто замінювала їй повноцінний обід.
До справжньої анорексії вона, можливо, й не дійшла, але здоровою назвати її було важко. Зате вона досягла того, чого так прагнула: стала худою.
На момент університетського випускного дівчинка носила одяг розміру XS. Здавалося б, мрія здійснилася. Та замість радості в душі оселився дивний смуток. Вона тримала себе в «їжакових рукавицях», була стрункою, мов лань, але фізично почувалася погано.
І тут виявилося, що худорлявість не захищає від чужих оцінок. Постаріла бабуся вже бідкалася, що онука стала «аж боляче худою». Мама хвилювалася через волосся, яке почало випадати від постійних дієт. Навіть близький друг, який бачив чимало, маючи двох молодших сестер із панічним страхом погладшати, був вражений тим, скільки сил і часу дівчинка витрачає на підрахунок калорій і виснажливі тренування.
Згодом дівчинка опинилася в кабінетах лікарів. Один порадив тимчасово припинити бігати, бо потрібно було рятувати суглоби. Інший суворо наполіг повернути до раціону нормальну їжу, щоб організм нарешті отримав необхідні речовини, а результати аналізів покращилися.
Вона злякалася: «А як же моя зайва вага? Вона ж повернеться!» Лікар відповів, що так і має бути: ця вага не «зайва», а фізіологічно потрібна для здорової роботи тіла. І додав, що люди надивляться глянцевих журналів, а потім знущаються над собою.
Лікар був різкуватим, старої школи, але справжнім професіоналом. Дівчинці не дуже хотілося слухати його поради — бажання залишатися худою нікуди не зникло. Та в цей момент її підтримав друг.
Він твердо сказав, що жива і здорова дівчинка набагато важливіша, ніж просто худа. І це, по суті, дві зовсім різні речі, як би вуличні спостерігачі не намагалися довести протилежне своїми коментарями й поглядами.
Так історія «товстої дівчинки» показала: нав’язані комплекси можуть ледь не зламати життя, а прагнення будь-якою ціною відповідати чужим стандартам краси не робить людину щасливою.
